Олексій Волков - Емісар

— Непередбачені обставини, — коротко пояснив він. — Нашими обстеженнями почали цікавитися. Довелося перестрахуватися і зникнути. Загалом усе гаразд.

Хтозна чи було правдою сказане, та одне не викликало сумніву — обставини дійсно складалися непередбачувано, і нас могли вирахувати. А за годину ми заїхали до міста, і після кружляння вулицями Стенлі зупинив машину біля занедбаного невеличкого котеджу. Ми увійшли й одразу ж Стенлі почав збиратися. Він мав ще деякі справи.

— Тут цілком безпечно, — сказав він. — Про цей будинок не знають навіть мої люди.

«Ще зовсім недавно у вас взагалі не було ніяких людей», — подумав я. Але не сказав. Навіщо? Щоб він мені «навішав» якесь вірогідне пояснення чому не розповів про них? Хай краще думає, що я не надав цьому значення. А всередині усе стискалося від одного слова — «коли?», адже розвиток подій свідчив про те, що чекати мені залишилося недовго. Стенлі порадив не виходити з будинку і взагалі не «світитися». Тим паче, можливість така була, адже житло обладнане усіма зручностями. І мені знову довелося зайнятися найважчим — набратися терпіння і спробувати відігнати невтішні думки. Та навіть і те, що сталося невдовзі, ще не було отим громом.

З півгодини я чесно працював у цьому напрямку, оглядаючи закутки котеджу, коли двері у вітальні відчинилися. І не встигло клацання замка відбитися відлунням у серці, як мене вже кликали, причому голос належав Айвену. Коли я збіг донизу, вони вже увійшли. Крик застряг у моєму горлі: другий, бородатий, той що був з Айвеном перший раз і імені якого я не знав, затягував крізь двері третього з їхньої ж команди — судячи з усього мертвого. Тіло кинули на підлогу і він одразу ж потяг четвертого з розчинених задніх дверцят фургона, підігнаного до самих вхідних дверей. Тіло безжиттєво волочили через поріг, і коли його кинули на підлогу, я побачив скривавлену дірку у куртці акурат на спині. Їх застрелили у спину. А усі мої наступні запитання зняв пістолет, який з’явився у руці Айвена.

Ствол дивився мені у груди, а рух його другої руки наказав повернутись обличчям до стіни. Вочевидь у команді Стенлі відбулися розбірки. Свого роду бунт на кораблі. Незгідних прибрали, і тепер, схоже, Айвен грав власну гру або ж виконував накази іншої сторони — однієї з тих, про які вів мову Стенлі.

Браслети клацнули на моїх зап’ястках, а перед цим його руки пройшлися моїми кишенями. Телефон для зв’язку зі Стенлі він забрав, ключі від моїх браслетів передав напарнику. Мене посадили у кут і лише тоді бородань завів до помешкання ще одну людину, голову якої закривав мішок зі щільної тканини. Його завели за руку. Бородань зашторив вікна, і мішок стягли з голови прибулого. Розв’язали й руки. Чоловік, якого раніше мені бачити не доводилося, мовчки протер очі і роздивився. Він не скидався на полоненого, хоч і доставили його так. Наостанок бородань заніс ящик з якимось довгим футляром і лише тоді двері остаточно зачинилися.

Незнайомець у супроводі Айвена перейшовся будинком. У спину йому не дивилося дуло пістолета і почувався він досить вільно. «Погулявши» по будинку, він узявся до ящиків. Там була якась техніка. Приєднавши датчик на довгу метрову ручку з кнопками та перемикачами, він почав обстежувати стіни та підлогу усіх приміщень. У будинку Стенлі вони щось шукали.

Час зупинився. Панувала тиша, лише скрипіння підлоги від кроків спеца з датчиками. Його привезли з мішком на голові, аби не знав, куди їздив і де працював. Отже, відпустять. Я сидів спиною у кут, отже, бачив усе, і мені не збиралися накидати на голову ніяких мішків. Вони не переймалися питанням бачитиму я щось чи ні. Упевнені, що я нікому нічого не розповім? Але чому тоді не застрелили одразу? Було б ще надійніше. Можливо… Збираються віддати під дію «негуманних» методів?

Німіти усередині почало одразу, щойно пістолет Айвена вперся мені у груди. Але те, що там робилося зараз, не йшло у жодне порівняння з тими першими відчуттями. Воно буквально не давало дихати. Відчуття кінця. Того, що називається жахливий кінець. Дихання перехоплювало і плутало думки. Айвен усе бачив. Вони не ставили запитань, очевидно добре розуміли, що я можу знати і чого не можу. Та найголовніше — я був свідком їхніх дій. Цим усе сказано.

Кімнати обстежили, але нічого не знайшли. Мене підняли з підлоги і повели до підвалу. Привезений фахівець перемкнув щось на своєму обладнанні і продовжив роботу внизу. Вони ж мовчки чекали.

— Звідси треба було починати, — єдине промовив бородань.