Рядок у футуристів безформений якийсь, бо, кажу ж, вони не насправжки ще пишуть, а дряпають.
……………………………….
Незрозумілістю свого твору письменники поділяються на символістів, імажиністів, неокласиків, реалістів (і ще сила є різних «істів»).
Символісти [83]– це ті, що пишуть віршами «символ віри». Потім вони перевертаються на неокласиків, з неокласиків на пролетарських, з пролетарських на футуристів, крім поета Якова Савченка, який був символістом, так залишився ним і до цього часу, бо розгубив усі свої «символи віри» й тепер усе ‘дно що без паспорта.
Неокласики – це ті, що кажуть:
– Їй-бо, ми не такі, як ви нас розумієте!.. Їй-Богу, ні! А ви нас отак розумієте?!? Ай-яй-яй! Як вам не сором!
Імажиністи – від слова «і ми мажемо». Так що це всім зрозуміло. У нас їх мало.
Реалісти – це, як ви й самі догадуєтесь, письменники, що скінчили реальну школу й не склали конкурсу до політехніки. Так реалістами й залишились…
Є ще особливий гатунок письменників. Це так звані гумористи. Вони пишуть для того, щоб читачі плакали, або самі плачуть, як пишуть, бо їм писати не хочеться. Нещасний народ усі гумористи, бо, навіть коли зуби болять, мусять писати щось «веселе».
Символіст, або імажиніст, або взагалі інший який-небудь письменник, так тому можна писати, що він хоче. Трррагедію так трррагедію, комедію так комедію. А гумористові – ні. Обов’язково – веселе.
Найголовніше в письменникові – талант.
Талантом своїм письменники поділяються… Ні. Будем одверті… Письменники всі талановиті. Їй-Богу, всі. Нема неталановитих письменників. І не буде ніколи.
Попробуйте сказати якому-небудь, що він неталановитий… Спробуйте…
Та ніколи не скажете…
А як і скажете, так спересердя, і він вам не повірить…
От тільки де в письменника той талант знаходиться – не знаю. Ніколи навіть бачити його не доводилось…
З декотрими ж і купався навіть і не зауважив, хоч і придивлявсь пильно…
Дивишся: людина як людина… Сяде писати – талант…
Талант – це штука дуже тендітна, і про його краще багато не будемо писати… Бог із ним.
Найголовніше для письменника – гонорар.
Гонорар декотрі теоретики вважають за головний чинник у психології творчості.
Схиляюсь і я до їхньої думки, звичайно, не як теоретик, а як практик од літератури.
Хороша штука, що й казать, і задля нього, задля гонорару, можна навіть отакі вірші встругнуть:
Коли я бачу на, вулицях тічку
І коло неї ватагу собак,
Я згадую гарну дівчину,
Оточену компліментами
Перехожих гуляк… [84]
(Гео Шкурупій, Барабан, стор. 16)
Коли б не було на світі гонорару і поет побачив на вулиці тічку, він або пройшов би собі потихеньку повз неї, або (коли він молодий і «рєзвий») почав би тюкати… І більше нічого… А так бачите: зразу «пригадав дівчину», та ще й «гарну».
От що значить – гонорар…
– Та… що вже казати. Якби не було гонорару. Ну, годі.
Крапка.
Плуг…
Думаєте, плуг «Сака» [85]однолемішний, той, що за його ще й досі виплачуєте сільськогосподарському кооперативові? Ні…
Це інший «Плуг», що не має ні чересла, ні лемеша, ні полиці, ні чепіги і нічого такого іншого…
Це «Плуг» – і не плуг, і машина – й не машина. І оре – й не оре…
Це щось таке не зовсім навіть і зрозуміле…
Чоловіка сто люду. Такого собі звичайнісінького люду, як і ми всі грішні, а коли їх стулити докупи, – виходить «Плуг»…
Отак як подивишся на них: ось «Папаша», ось Божко [86], ось Панч [87], Шевченко [88], Коляда [89], Сенченко [90], Копиленко [91], Панів [92], Вражливий [93]і т. д., і т. д…
Сидить, значить, ніби звичайнісінький гурт людей… А хто йде, хто проходить – зразу:
– Дивись! «Плуг»!
Як нарізно – люди! Як укупі – «Плуг».
І так, розумієте, з 1922 р., з березня місяця, коли після славнозвісного «мугу»… (Це так голова спілки часто говорить: «мугу»), кажу, після того «мугу» народився «Плуг».
«Мугукнули» разів зо два, зо три – а тоді:
– Що ж, хлопці, робитимемо?
А Панів:
– Хто й зна! Щось робитимемо!
– Мугу! Треба щось робити…
А Панів:
– Хто й зна! Треба щось робити…
– А що саме робитимемо?
– (Тоненько.) Писатимемо. Ось послухайте:
Коли пас я маленьким гусят,
Мені сонце всміхалося любо.
– Пас маленьким гусят?
– Пас!
– Сонце всміхалося?
– Всміхалося…
– От і добре! Будете за секретаря. Розпорошились усі. Треба той порох зібрати. Може, що буде! А то, брат, міщансько-власницька напирає…
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу