Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)

Па н н а. Всі папери українською мовою починаються так: «З огляду на ваше відношення…» А в словах, де було руськоє «ять», пишеться «і» з точкою.

Гол о в а. Приклад?

П а н н а. Наприклад: «лєс» – ліс; «сєно» – сіно; «возлє» – возлі; «вездє» – везді…

Бурсаки регочуть.

Го л о в а. Все це дуже добре. А все-таки найголовнішого не сказали. Що найголовніше на Україні?

Па н н а ( мнеться ). Не… не… знаю.

Го л о в а. Не знаєте?

Па н н а. Не знаю.

Го л о в а ( до дирижера ). Маестро! Допоможіть!.

Музика починає грати гопака.

П а н н а ( скрикує ). Гопак! ( І починає танцювати. )

Танцюють усі. Усі до нестями.

Кумедник намагається перепинити. Нарешті всі вгамовуються.

Го л о в а. Прекрасно! ( Урочисто. ) Громадянка Ундервуд як знавець українознавства переводиться в позакатегорійні й підвищується з 10 в 14 розряд… Ви вільні…

Б у р с а к и ( співають ). Українізувалась. Українізувалась. Україні-зу-ва-а-а-ла-а-ся.

Завіса.

Слово «письменник» походить від дієслова «писати», а не від якогось там іншого дієслова.

Отже, виходить, що письменником зветься людина, що пише…

І то не така людина є письменник, що випадково там щось напише і стане… Ні! – письменник так він увесь час пише й нема йому нікоторого впину.

Це починається завжди так.

– Ось, подивіться… Чи не підійшло б… оце до вашої газети? Це я написав…

Дивитесь.

– Не підійшло б… Знаєте… Не такого нам треба… Нам би якби щоб отакого…

– Так у мене є й таке. Ось…

– І це не таке… Нам би якраз не такого треба…

– Так у мене є й не таке. Тільки вдома… Я принесу…

– Принесіть…

Ви дивитесь йому вслід, як він повернувся йти, дивитесь… дивитесь… дивитесь…

– Н-да! – кажете собі. – Єсть!

Потім приноситься «не таке, а отаке».

– У мене й ще є!

– Та ні, нам так що й цього досить… Продивимось… Зайдіть так через тиждень…

– Бувайте!

– Товаришу! Там друкарня прохає на «корпус»… [81]Робітники стоять…

– І ти, лиха година! Дивись… І нема нічого підходящого… Ага! Ось… Почекайте трохи… Продивлюсь…. М-м-м… «Били ми Врангеля»… «Червонці наші… орли»… «Загнали в море»… «Хай живе»… Щось підходяще… Нате… На «корпус», скажіть, хай беруть…

І пішло.

А як уже пішло, то тоді держись.

– Товаришу! Я ще вам приніс… Ось… і ось… і ось…

– Добре! Продивимось. Залишіть.

У всякім разі, з цього моменту вважайте, що є ще один новий письменник, якому кажуть:

– Випишетесь! Нічого… Не святі горшки ліплять… Потім так місяців через два, дивись, уже в «Гарті», або в «Плузі», або в «Більшовику» [82]він про «форму» і «зміст» жарить та:

– У Тичини, знаєте, є щось старе… Не скажу напевно, що саме, але щось є… Отаке щось, знаєте… Не таке, а отаке…

Маєте письменника кваліфікованого.

Отак, як бачите, письменники получаються…

Далі із зростом чуприни зростає й той чи інший письменників світогляд, та чи інша його ідеологія, та чи інша платформа…

Власне, платформа не «та чи інша». Платформа переважно тепер радянська. Навіть не переважно, а виключно радянська.

Світогляд здебільша революційний…

Ідеологія здебільша пролетарська або пролетарсько-селянська…

Коли до цього ще додати порожній здебільша шлунок, прекрасний апетит, гарячу кров, хоч і без відповідного числа червоних кров’яних кульок, то внутрішній вигляд письменників уже можна собі уявити добре.

Назовні письменники всі в штанях, іноді дуже добрих, іноді дуже дірявих (залежить від талану), мають вони (як уже говорилось) здебільша довге волосся.

Більше особливих ознак, здається, нема.

Довжиною рядка в творі всі письменники поділяються на прозаїків, на поетів і на футуристів.

Прозаїками звуться ті письменники, у яких рядок дуже широкий, і дуже довгий, і дуже дешевий.

Поети – це ті, що рядок у них коротенький, яскравий. І на кінці в нім причеплено або риму, або асонанса, або алітерацію.

Коли цього не причеплено, то такий вірш зветься верлібром, або ліверною ковбасою.

Футуристи походять від слова латинського futurum, тобто майбутній. Отже, це, власне, ще не є справжні письменники. Це письменники майбутні. Ще колись писатимуть, а тепер вони тільки бавляться, граються, вчаться на письменників і лаються.

А взагалі народ вони всі симпатичний і мали в Києві свою газету, а в Москві тов. Троцького, який сказав:

– Хай чим хоче та дитина бавиться, аби тільки не плакала! Не займайте, може, з їх що й буде путнє.