Олексій Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

Зо два роки минуло від тієї відпустки. Приїздив я ще у рідне село, але на два-три дні. Якщо й пили чарку з Григорієм, то поговорити часу не ставало. Кожного разу я запитував кума про тую його зошитку.

– Ще пишу… – була звична відповідь.

Одного разу не витримав.

– Григорію, – кажу, – візьму свої записи наших посиденьок, підрихтую і віднесу у видавництво. Видам без тебе!

– Е-е-е, поки ти зберешся, я допишу!

І вже перед тим, як нести рукопис, зателефонував я Грицеві. Щоб по совісті.

– Ех, куме, – зітхнув у слухавку Григорій, – загубив я зошитку, пропала десь…

І, на жаль, книга вийшла без записів кума Григорія. В останню мить якась рибка чи якийсь зайчик поцупила(в) ту зошитку, а може, зошитка просто загубилася. Отож, хто знайде зошитку кума Григорія, – смійтеся на здоров'я!

А вкладку з анекдотами про золоту рибку я кумові не повернув. Додав ще кільканадцять та й прилаштував у книгу.

Три нових українці упіймали золоту рибку. Пообіцяла виконати по одному бажанню на кожного. Перший мовить:

– Дай мені купу грошей – менти штрафами задовбали.

Другий сам до себе каже: «Наче у мене все є…»

– А таргани у тебе є? – питає рибка.

– Є, – здивовано каже той, – і у мене, і у тещі…

– На тобі малюсінького таргана. Він з'їсть усіх тарганів і у тебе, і у тещі, а на останньому лусне. Після цього ніяких тарганів у тебе в житті не буде.

А третій вже кричить:

– Нічого мені не треба! Мене миші задрали!

Рибка дала йому маленьку мишку та й попливла собі. Аж наступного ранку чує, що хтось її дуже кличе. Визирнула з води, а там стоїть один з учорашніх її «клієнтів» і репетує:

– Забери свої гроші! Дай мені малесенького мента!

Пішов якось новий українець ловити рибу. Вудка крута. Закинув. Упіймав карасика грамів на 400.

– Дрібний, – викинув.

Знову вудка чи не сама рибу на беріг викинула. Щучка. Грамів вісімсот.

– Дрібна, – викинув.

За третім разом упіймала вудка золоту рибку.

– Золота? Наче… Але золота грамів на 150. Мій ланцюжок набагато більше заважить! – викинув.

Рибка відплила і не витримала:

– А три бажання?

– А-а-а… Давай свої бажання, чого хочеш?…

Приходить увесь кабінет міністрів на чолі з прем'єром до президента і з порога:

– Є дві новини. Одна добра, друга погана.

– Давайте, – каже президент, – починайте з доброї.

– Упіймав учора Міністр фінансів золоту рибку. Виконує будь-яке бажання – кредит від МВФ, гаплик опозиції!… Будь-яке!

– Ну?! А що поганого?!

– Мовчить рибка! От зараза!…

Упіймав новий українець золоту рибку. Вона проситься, три бажання обіцяє виконати. А він сміється:

– Це я всі твої бажання виконаю, дурненька! Вже тобі зроблю золотий басейн, музичку, креветки перед тобою будуть танцювати! Доки будеш у цій калюжі плавати!

Забрав. Зробив. Рибка задоволена. А господар ходить навколо і все думає: «А чи не забув чого?» Від'їхав на годинку, повертається – півбудинку зруйновано, вогонь, кіптява, рибка в басейні догори пузом. Заліпив п'ятірнею в лоба:

– Ех, рибка! Знову братва гранатами дім закидала! Бронежилет я тобі забув купити!

Сидить дід з вудочками. Покльовує. Раз… і чималенького коропа витягнув. Задоволений! А короп до нього:

– Відпусти мене, діду, я три твої бажання виконаю!

– Нащо мені три бажання, я після першого вже засинаю!!!

Упіймав рибалка золоту рибку.

– Відпусти мене, – проситься та, – що завгодно для тебе зроблю.

А рибалка був із нових українців.

– Нічого мені не треба, усе в мене є. Я тебе підсмажу і з'їм. Ще ніхто такого не робив!

– Подумай добре! Може…

– Якщо вже ти так просишся… Я ж не відморожений. Слухай, а зроби мене Героєм Радянського Союзу! За всіма правилами. Щоб у всіх списках, книгах, ну, як водиться. От пацанам носа втру!

– Буде, як ти хочеш, – каже рибка, – стули очі і полічи до трьох.

Закрив очі. Полічив. Відкриває: стоїть він у чистому полі з однією гранатою, а на нього пруть три фашистських танки…

Дід у човні подався рибалити. А бабця сидить проти сонечка на березі моря. Раптом велика хвиля прямо під ноги їй викинула золоту рибку.

– Я можу виконати будь-які твої три забаганки, – каже рибка, – тільки кинь мене назад, у море.

Бабця аж заніміла. А потім:

– Зроби, щоб замість цієї старої хижки стояв палац! Зроби, щоб я стала молодою красунею! А ще зроби… щоб отой мій чорний кіт став гарним юнаком!