Лесь Подерв'янський - Оповідання, сценарії

Мотря:Може ти і невістку там мені сховав?

Михайлик:Е, ніт, чого нема, того нема.

Мотря стоит, осыпанная с ног до головы восточными дарами. Прямо тебе — Иродиада или царица Савская.

Михайлик:Ви такі гарні, мамо, їй бо, якби не був ваш син, то на вас би оженився!

Мотря:А таке скажеш, синку. Стара я вже, негодна. Та й то сказать, страшні діла в світі робляться. (Вона нахиляється до Михайлика, шепче йому на вухо.) У Миколи Гнатового, що колись у твого батька осавулом був, у дворі не чисто!

Михайлик:Годі вам, мамо, дурних жінок слухати. Як на мене, то всі вони — відьми. Так, хлопці?

Хлопці:Свята правда, пане сотнику.

Михайлик:Де батько, де цей старий пень? Чого не зустрічає мене, чого горілкою не частує?

Мотря:Він ще з ранку поїхав коней у пана Бардецького торгувати.

Михайлик:Ха! Знаю я тих коней!

Михайлик собирается сесть на коня, и уже одна нога в стремени, но в этот момент он замечает девушку в соседнем дворе. Подчёркнуто не замечая казаков, она развешивает бельё и входит в хату. Хлопцы делают равнение направо, нога Михайлика застревает в стремени.

Михайлик:Мамо, хто це?

Мотря: (хреститься) Цариця Небесна, спаси, сохрани.

Михайлик уже в седле. Свистнул — и только пыль по дороге вьётся. Мотря шепчет молитву и крестится. Две дворовые девки внимательно изучают китайский зубастый пенис-дракон, противно хихикая. На одной из них — прозрачные турецкие шаровары. Сгибаясь под охапками соломы, во двор, где только что неизвестная девушка развешивала бельё, входят Мыкола Гнатович и Приська.

Мотря: (єхидно) Кумо. а що це за дівчина до вас приїхала?

Пріська:Яка дівчина?

Мотря:Така гарна — тут лєнти, тут стрічки, каблучка золота, брови чорні, тільки на ніжку трохи кульгава. До вас — племінниця з Полтави, еге ж?

Микола Гнатович: (сідає на пеньок і витирає піт з чола) Казна що ви мелете, кумо. Яка племінниця? Одна сестра була, та й ту татари в ясир взяли, коли я ще малий був.

Мимо него на огромной скорости проносится броненосец. Мыкола Гнатович свистом подзывает его, чтобы приласкать, однако внезапно до него доходит, что вокруг что-то не так. Он протирает глаза и плюёт через плечо.

Микола Гнатович:Що за чортівня? Святий Миколо, спаси і помилуй!

Мыкола Гнатович с интересом изучает свой двор. Приська, для которой эта чертовщина не в новинку, стоит в монументальной позе, всем своим видом выражая: „А я що тобі казала?“

Микола Гнатович:Ти диви… Такий килим може тільки в самого хана і є. А кури — цісарської породи. Таких не те що в Полтаві, а навіть в самому Чигирині нема. Шкода, що це все чортова мара. Ехе-хе, старий я став пити негоден.

Старики входят в хату, где кроме всего прочего великолепия: рушников, цепочек и пр., стоит стол, накрытый вышитой скатертью. Утка смирно сидит в своём закутке у печки. На столе закуска, вареники в макитре, борщ в казане, кувшин сметаны, огромная паляница, колбаса, сало, зелень. Венчает обстановку штоф оковитой. Мыкола Гнатович, не долго думая, тянется к штофу.

Пріська: (єхидно) Не пий, старий, то все’дно мара. Дай, краще я вип’ю!

Приська лихо хлопает рюмку.

Микола Гнатович:Як це ти робиш, бабо?

Пріська: (ще єхидніше) А це я тобі снюсь.

Микола Гнатович:А, но і у ві сні випить можна.

Он наливает себе стопку, лихо опрокидывает её и закусывает салом. В тот же момент получает от бабы ложкой по лбу.

Пріська: (зловісним шепотінням) Старий ти дурень. Чи ти не чув, що Мотря Кіндратова казала?

Микола Гнатович: (випучивши очі) То й що?

Пріська:А те, що на нашому дворі завелися відьми. Оце, замість того, щоб салом чортовим давитись, візьми рогача і йди, сховайся в клуні. Як відьма прийде, тут хапай її за хвіст, хрести і читай „Богородицю“ — вона й буде проситися, щоб пустив.

Микола Гнатович:А ти що робити будеш?

Пріська: (знімає зі стіни ікону) А я за тином сховаюсь. Як спіймаєш, я тут їй і образа піднесу, і прямо в морду плюну. Ано й здохне, суча баба.

Микола Гнатович:Теж мені надумала баба, щоб козак з рогачем відьму ловив. А оце бачила?

Мыкола Гнатович тайком показывает жене пистоль, спрятанный под полою жупана. Пошептавшись, старики выходят. Утка встаёт с насиженного места, ковыляет в сени и смотрит во двор через щёлочку. Обнаружив, что всё спокойно, она машет крыльями, и… вдруг вместо утки перед нами предстаёт уже знакомая девушка. Она вешает вёдра на коромысло и, крадучись, выходит во двор. Старики из-за тына наблюдают за ней, баба — с иконой, дед — с турецким пистолем. Они дрожат, как в лихорадке, увидев, что во дворе пусто, бегут из укрытия в хату, два нелепых создания, размахивающие иконой и пистолем. Вбежав в горницу, замечают опустевшее гнездо. Старуха, тихо плача, склоняется на грудь старику. Он обнимает её. Св. Николай, поставленный бабой на стол, смотрит на них оттуда строгими глазами.