Лесь Подерв’янський. - Цікаві досліди

Данко i натовп зниккають у напрямку протилежному тому з якого прийшли.

Пустиня. Входить натовп з Данком.

Данко. (шуткує) Вот нiхуйова пагодка. (Натовп мовчить)

Данко.Шо мовчите? Га? Де Iзергiль, стара блядь!

Голос з натовпу.Вчора здохла.

Данко. (Невпевнено) Iттiть.

Голос з натовпу.А не пiшов би ти на хуй!

Запопадливий голос з натовпу.Данко! Печiнка згасає. (Данко кида об пол смердючу згорiлу печiнку)

Запопадливий голос з натовпу.Данко! Нирки рви — вони горiтимуть. (Данко вирива нирки. Вони горять, але не так яскраво, як хотiлося. Тодi Данко i їх кидає у пiсок.)

Данко.Що, падлюки. Тепер довольнi? (Натовп мовчить)

Данко.Тепер Вам пiздєц! (помирає)

Голос з натовпу.Нiхуя нє пiздєц! Ми тут в пустинi сад зробимо!

Голоси.А вiрно хлопцi! А дiло каже!

Голос.Ураааааа! Вперед, чмо японське!

Всi.Ураааааа!

Iван Опанасович Харченко,лiтературознавець.

Гриць Якович Вареник,тоже лiтературознавець.

Чорт,трансцендентна сила у виглядi рогатого упиздня у ватнiку, ватних штанях i кирзових чоботях.

Хуна,особа жiночої статi.

Сало,їжа Iвана Опанасовича i Гриця Яковича, заповнює простiр мiж шкiрою та м'ясом свинi, на вигляд бiла, на смак жирна речовина.

Портвейн,напiй, який Iван Опанасович i Гриць Якович п'ють вранцi, вдень, ввечерi, а також вночi.

Кiмната в общазi, в котрiй живуть аспiранти, Iван Опанасович, Гриць Якович i сало. В кiмнатi — двi кроватi, тумбочки i стiл. За столом сидить Iван Опанасович i їсть сало. На кроватi лежить Гриць Якович Вареник у станi алкогольного токсикозу, загорнутий у ковдру.

Iван Опанасович.Щось випить хочеться, блядь, де ж взять грошi: (до Гриця) В тебе грошi є?

Гриць.Єсть.

Iван Опанасович.Дай менi три карбованцi, я завтра утром тобi вiддам. (Гриць мовчить:)

Iван Опанасович.Чого мовчиш, грошi є?

Гриць.Єсть.

Iван Опанасович.Дай три карбованцi, завтра утром вiддам. (Гриць мовчить:)

Iван Опанасович.Чого мовчиш, грошi є?

Гриць.Єсть.

Iван Опанасович.Дай менi три карбованцi, завтра утром вiддам. Чого мовчиш?

Гриць.Та жалко:

Деякий час обидва мовчать.

Iван Опанасович.Блядь, придумав. Щас гумореску запиздячу.

Iван Опанасович кладе сало, сiдає до машинки i пиздить її по клавiшам.

Iван Опанасович.Такий гумор щас пиздону, що вони повсцикаються усi. (до Гриця Яковича) Ти «Перець» читав?

Гриць.Нi

Iван Опанасович.Очєнь даже напрасно. Там такi хохми єсть — вссатися можна. Там i моє тоже єсть. (Продовжує пиздить по клавiшам, потом видира бумагу i комкає її) . Ну його к хуям, краще я оповiдання про колгосп напишу, блядь, в Маладу Гвардiю. (до Гриця) Ти читав Маладу Гвардiю?

Гриць.Нi

Iван Опанасович.Напрасно, там тоже харошi хохми єсть.

Iван Опанасович пиздячить по клавiшам.

Гриць Якович (меланхолiйно). Я сьогодня з Хуною условився, щас прийти должна.

Iван Опанасович продовжує пиздить машинку по клавiшам, потiм iмпульсивно видира бамагу з машинки i зникає в сортирi. Входить Хуна.

Хуна.Я не опоздала?

З сортиру чути огидливе пердiння. Хуна робить вигляд, нiби нiчого не чула.

Хуна.Ви тут сiдiтє, а на дворє такая пагода стаїть.

З сортиру чути огидливе пердiння. Хуна робить вигляд, нiби нiчого не чує.

Хуна.Я прямо не знаю, что ета вєсна со мной дєлаєт.

Гриць Якович тупо мовчить. З сортиру чати якесь шарудiння. Трохи згодом з'являється Iван Опанасович застьобуючи штани. Вiн розпарений i страшний.

Хуна.Iзвiнiтє, можна мiнє?

Iван Опанасович.Ха! Мерсi.

Хуна, спокусливо посмiхаючись, зникає в сортирi. Iван Опанасович у роздумi чуха собi живiт.

Iван Опанасович.Я в армiї так наїбався, Гриша, — їбать мої вiники.

З сортиру чати страшний крик. Хуна з перекошеним ротом вибiгає, збиває з ног чорта, який щойно заходить у дверi i вихуром зникає у недрях гуртожитка.

Iван Опанасович.Блядь, що вона злякалась, — гiвна не бачила?

Чорт загляда до сортиру, мрiйливо махає хвостом i клаца язиком.

Чорт.Ну ти i среш, Ваня.