СУМНІВ ОРАТОРА
Марк Туллій Ціцерон! Даруй мені,
Але розкрий всю правду до кінця:
Невже на Форумі в прадавні дні
Ти промовляти міг без папірця?
ХТО Є ХТО?
Хоча зростає розумовий ценз,
Та в декого довірливість тупа є:
Вважають — виступає екстрасенс,
Насправді ж екстранонсенс виступає!
Василь Шукайло
ОПАМ'ЯТАЙСЯ, СИНУ!
Я біг по білих рушниках...
Навколо зеленіли верби,
Лунко дзвонили зозулі.
Я біг по білих рушниках,
Що мати виткала на світлу долю...
КИРИЛО КУРАШКЕВИЧ
Я біг по білих рушниках.
За мною верби золотіли,
Коти ховались по кущах
Й зозулі врізнобіч летіли.
Я біг по білих рушниках,
І сонце вслід мені сміялось.
«Отямся, сину! Ти ж — в літах!—
Старенька мати побивалась.—
Навіщо топчеш рушники?
Та он же поряд є доріжка!..»
Було старенькій невтямки,
Що хочу я догнать Малишка.
Василь Шукайло
НЕ ТА ОСВІТА
Як сніг на голову, на мене впало щастя.
А щастя — що воно? Це, мо', той самий сніг?
Хай скажуть мудраки, які в Сорбонні вчаться,
Бо я відповісти на це не зміг...
СТАНІСЛАВ ЗІНЧУК,
Із збірки «Сузір'я квітів»
Я у поезії — немовби в ріднім домі:
На що не гляну — й пісню заведу.
І мови геть усі мені відомі —
З якої хоч, з тії й перекладу
[У вищезгаданій збірці — переклади з 14 мов народів СРСР].
Я римував гареми й теореми,
Балкани й БАМ, війну і цілину,—
І лиш, здається, однієї теми
Ще й досі до пуття я не збагну.
То — тема щастя, хай їй, врешті, трясця.
Дарма збиваюсь в пошуках я з ніг,
яким би способом за неї краще взяться
і — що воно: мо', дощ? Мо', град? Мо', сніг..
Ні-ні, у КДУ цього закону
ми не проходили... Крути хоч сяк, хоч так.
Ото якби закінчив я Сорбонну,
то був би вже закінчений мудрак.
Анатолій Шевченко
ІНТЕРВ'Ю ІЗ ЗНАМЕНИТІСТЮ
Уже другий тиждень у рідних краях гостює відомий письменник Максим Синьоокий (справжнє прізвище — Іван Максимович Сизоокий). Наш кореспондент зустрічався із відомим земляком і взяв у нього інтерв'ю, яке ми й пропонуємо читачам.
Кореспондент. Шановний Іване Максимовичу! Ви багато мандруєте, зокрема часто навідуєтесь у місця, де народилися й зросли. Скажіть, будь ласка, що дають вам, як письменникові, такі поїздки?
Синьоокий. Це важко переоцінити. Пам'ятаєте: «И дым отечества нам сладок и приятен»?.. Надто ж коли цей димок в'ється на березі річки, а на багатті умліває юшка, а в юшці й окунці, й підлящики, й пліточка, й щучка, й судачок... А разом з ними «лаврончик», кріп, петрушечка, цибулька, морквичка, перчик... Збожеволіти можна! Повірте, я в такі хвилини забуваю про все на світі — про жінку, дітей, літературу, про те, що я письменник, геть чисто про все забуваю! До речі, ви знаєте, що юшку краще варити з різної риби, це надає їй незвичайного смаку. А до вареної риби треба неодмінно зробити саламур. Не знаєте, що це таке? Це проста й водночас геніальна штука! Берете часничок, товчете його з сіллю у ступці й присмачуєте оцтом, ну, для кольору видавлюєте помідорчик — естетика, вона скрізь не завадить. З такою приправою можна усаламурити вагон риби!
Якщо хочете докладніше знати про це, прочитайте мою новелу — вона так і називається «Саламур».
Кореспондент: Ну, це, так би мовити, у хвилину відпочинку, а...
Синьоокий. Помиляєтеся, дорогий мій. У письменника таких хвилин немає! Підсвідомо він навіть уві сні працює. Я наведу такий приклад. Минулого літа я з приємною компанією їздив на Каховське море. Ну, взяли все, що треба. Місцеві товариші пройшлися вздовж берега волочком, витяглії мішок раків. Поки ми купалися та теревенили, вони їх зварили. Слухайте, я в житті не їв такого дива! Що аромат, що смак— люкс, як кажуть тепер.
Того ж літа один мій приятель привіз із Херсона живих раків і просто до мене, на київську квартиру. Каже: ти мастак на всі руки, вари! І що ви думаєте — я зварив! Не гірше, ніж ті каховські товариші. Хоч я й не придивлявся до того, як вони готували їх. Але якимось внутрішнім зором — це вже чисто письменницька здатність — я зафіксував, що спочатку у відро з водою вони поклали жмут кропу, п'ять цибулин, корінець петрушки, лаврового листя, моркву, сіль, половинку стручка гіркого перцю й кілька горошин пахучого. Усе це прокипіло, потім кинули раків, варили їх хвилин 20—30, відтак дали настоятися — можете уявити що за харч вийшов!
Читать дальше