Олег Черногуз - Веселий ярмарок

— Аякже,— підтвердив Солоха.— У мене записано, коли яке порося зникло.

.— Записано то записано,— все ще вагався Чорноіваненко,— а мені чомусь здається, що вісімнадцятого з'їли на іменинах у головбуха Квочки.

— Дозвольте вам заперечити,— мовив завідувач ферми, глянувши у записник, пухкенький, як і щоки господаря.— На іменинах Гавриловича ми з'їли двадцятого номера. Ось, погляньте, у мене значиться: Квочка — 90 кг живої ваги.

— Ти чого з секретними даними носишся? Хочеш і собі, і мені свиню підкласти? Я ж у записках вказую: прочитай, зроби і порви.

— Не турбуйтеся, Сидоре Калениковичу,— гаряче запевнив його Солоха.— Коли що — пожую і проковтну.

— Ну, гляди мені,— попередив голова.— Що там далі?

— Далі дев'ятнадцятий. Пригадуєте ювілей завгара?

— Авжеж,— підтвердив Чорноіваненко.— Завгар на день раніше від мене народився.

— Правильно,— погодився Солоха,— але до ваших іменин вісімнадцятий ще не сягнув кондиції, тому головою наклав сімнадцятий. А вісімнадцятого я тримав до ювілею вашої Степаниди Іванівни. І раптом...

— Та-а-к,— з притиском вирік Сидір Каленикович,— треба кінчати з безгосподарністю. Пиши!

Написалося таке: «За безгосподарність, допущену сторожем Чуприною П. І., вважати, що зникле порося він купив і з'їв. Вирахувати з нього за м'ясо за собівартістю».

Тижнів через два у двері кабінету голови колгоспу знову пошкрябали.

— Неприємності, Сидоре Калениковичу,— прошепотіла кулеподібна голова.

— Та підійди ближче!— наказав Сидір Каленикович.— Які неприємності?

— Та все з отим вісімнадцятим!

— Що — Петро Чуприна кудись накапав?

— Та ні, знайшовся вісімнадцятий. Приходжу сьогодні на ферму, а всі свині в куток збилися. Зирк — а біля корита якийсь гончак. Вуха мало не по землі волочаться, сам аж світиться. Я на нього: «Пішов геть!»— а воно не йде. Коли дивлюся, а в нього хвіст свердликом. Я — до вуха, а на ньому цифра вісімнадцять витаврувана.

— Що — зовсім негодящий?— перепитав голова, згадавши, що за кілька днів до них мають приїхати по досвід.

— Хіба що на мило,— розчарував його Солоха.

— Ну то вивези його подалі від ферми. А то потрапить на очі начальству, всю картину зіпсує.

— Е-е,— зітхнув Солоха,— в тому й заковика, що не можна вивезти. Свинарки його побачили і давай гомоніти: «Як тепер буде з Чуприною? Він же, мовляв, постраждав безневинно».

— Воно так,— сказав Сидір Каленикович,— з Чуприною треба щось робити. Справедливість — над усе. Пиши!

Написалося таке: «За бездоганну роботу по збереженню свинопоголів'я преміювати сторожа Чуприну П. І. поросям».

За вікном, вивергаючи із ринв старі пташині гнізда, плюскотіла гроза. Начальник бюро погоди Іван Христофорович Цидулка метав блискавиці:

— Ваш творчий доробок за день уміщається в одній попільниці,— роздратовано гримав він на підлеглих, й інколи його капітанський голос розчиняв у собі гуркіт стихії.

— Над нами збираються хмари!— продовжив начальник.— Цілий циклон!

— Комісія?— озвався із кутка завідувач відділу завірюх і хурделиць Пакутра.

— Так,— розпустив краватку Цидулка.— І їде вона, звісно, не пригощати нас цукерками.

Наближався кінець року, тож треба було якось рятувати премію за четвертий квартал. Тим паче, що в рахунок останньої дружина Івана Христофоровича, котра крім чаю і кави, нічого зварити не вміла, вже встигла придбати супермодне обладнання для кухні.

— Доповідайте,— тицьнув олівцем Цидулка у завідувача відділу рідких опадів Кундиля.

— За даними науки,— почав той,— за рік у нашій області має бути сімсот шістдесят вісім міліметрів опадів.

— Скільки ж випало згідно з прогнозами вашого відділу?— запитав начальник.

— Сімсот,— винувато відповів Кундиль.

— Де ви поділи шістдесят вісім міліметрів?

— До кінця року ще далеко. Надолужимо...

— Становище ганебне,— перебив його Цидулка.— Чим раніше ми дамо, тобто передбачимо оці нещасні шістдесят вісім міліметрів, тим раніше впораємо план. А прогноз на сімсот шістдесят міліметрів треба було виконати ще у третьому кварталі. І з преміями у кишені працювати в рахунок наступного року. Беріть приклад з Пакутри. Він під час роботи комісії спатиме спокійно, бо ще влітку встиг свої прогнози привести у відповідність із контрольною цифрою.

Усі, крім Пакутри, опустили голови.

— Продовжуйте,— показав олівцем Петро Христофорович на завідувачку відділу погожих днів Пурчиху.