Остап Вишня - Самостійна дірка

I що ви гадаете, i могло буть, бо при розкопках недалечко од piчки Ворскли було, як каже професор Грушевський, знайдено двi волосини — одна жовта, а друга блакитна. Так жовта волосина — з правого в тоi мавпи вуха, а блакитна — з лiвого.

Проти фактiв не попреш.

— А що ж уже говорити про скiфiв, половцiв, татар i т. д.? — гостро науково запитуе професор Грушевський.

— Вони теж були украiнськi!

У скiфськоi кам'яноi баби, як тiльки придивишся, ви побачите в руках копистку, а в половецькоi — праника.

А на ixнix стойбищах знаходять силу черепiв: то скiфсько-украiнскi баби на базарах глечиками бились.

Щодо татар, то тут уже нiяiсiнького сумнiву нема.

Чингис-хан — вiн так тiльки писався, а насправдi це був Чингисович-Ханенко, вiд якого ото й пiшли киiвськi магнати Ханенки.

Хан Батий — це Кiндрат Батийчук, що проживав на Батиевiй гopi, а потiм ото помандрував до татар, де й заханував…

I так аж до Кiвськоi Pyci, коли вже навить горобцi i тi цвiрiнькали по-украiнському.

Наука — вона наука.

I коли скажете тепер послiдовникам Грушевського, що Киiвська Русь була праматiр'ю й колискою трьох братiх народов i ixнix культур: росiйського, украiнського й бiлоруського, вони вам одразу:

— А двi волосини бiля Ворскли — жовта й блакитна?

— А копистка й праник у сiфсько-половецьких бабiв?!

— А черепки?!

— А Чингисович-Ханенко й Батийчук?!

— А горобцi?!

Отака iхня icтopiя… Древня. Старовинна.

II

Грушевський з бородою, чи борода з Грушевским, заiсторичились i в icтopii Украiни новiтнiх часiв…

Як тiльки ото 1917 року зацентрорадились, навкруги бороди Грушевського зосередилися панки та полупанки, якi остаточно вiдшлiфували свое, хочете кредо, хочете гасло, що з того часу правило й править iм у життi за слiпучий провiдний маяк.

Кредо те (чи гасло) складаеться з двох, сказати б, частин:

1. Кому?

2. За скiльки?

«Кому» — це в подалышй icтopii вiдомо.

«За скiльки» — тут icтopичнi данi остаточно не виясненi, бо не завжди можна зiбрати документи. Один з послiдовникiв Грушевського, з яким погодилися вci, розв'язав цю справу емпiричним способом, а саме:

— Iуда, — каже, — продешевив, а ми будемо так. Скiльки дадуть, але не дешевше тридцяти срiбних!

I пiшло.

Центральна рада, не вiдклаладаючи справи в довгу шухляду, одразу продала Украiну нiмцям. Це, як ви знаете, було 1918 року.

Нiмцi Украiну купили, а саму Центральну раду перепродали "гетьмановi" Скоропадському.

Украiнський народ замахнувся, i Скоропадський скоро впав.

Як Пилип з конопель, вискочила на короткий час директорiя, ота сама, що:

У вагонi директорiя,

Пiд вагоном територiя.

За нею iз неi ж виткнувся Симон Петлюра…

Часу i в директорii з Петлюрою, чи в Петлюри з директорiэю було вже й дуже небагато, бо народ швидко пiдходив, а проте й за цей короткий час устигли вони продатися аж тричi: перше — Пiлсудському, друге — Антантi i трете — бiлогвардiйському генераловi Денiкiну.

Хотiли продатися й бiлогвардiйському генераловi Врангелю, та не встигли, — Врангель уже був у Чорному мopi, а директорiя з Петлюрою, чи Петлюра з директоpieэю вмiли плавати тiльки по сухому…

Вигнав народ з територii директорiю, i Денiикiна вигнав, i Врангеля…

Одне слово, витурив i продавцiв i покупцiв…

Тодi вже на численних чужих територiях на poзi столичних i не столичних улиць можна було бачити послiдовникiв Грушевського, що вигукували:

— Украiна! Продаеться Украiна! Можна всю! Можна вроздрiб! Дешево! Kyпiть, ваша екселенцiя!

— Скiльки хочете? — запитувала екселенщя.

— Скiльки дасте!

III

Перед Великою Вiтчизняною вiйною у фашистсько-гестапiвських iнкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерiвських гадюченят, що порозлазилися переважно на захiдних землях радянськоi Украiни, засновуючи там своi «самостiнi дiрки».

Caмi вони попродалися ще, що називаеться «на корто», у запортках, i вже потiм продавали, та й ще поде-куди продають, украiнський народ рiзним закордонцям.

Кому?

Спочатку фашистським гестапiвцям.

Потiм — англiйцям.

Потiм — американцям.

А чесний народ всього свiту, коли побачить такого co6i продавця, з огидою одвертаеться, кидаючи презирливо: — Iуда!

А продавець улесливо усмiхаеться:

— Iуда, кажете! Хе-хе! Iуда тiльки один раз продав! Далеко iудi до нас! Хай умиеться!

Інтермедія до п ’ єси «Вій»

Д І Й О В І О С О Б И:

1) Голова комісії українізації.

2) Два члени комісії.

3) Радянська панна.