Остап Вишня: Самостійна дірка

Поховають біля Гітлерової шибениці і напишуть зворушливого напису:

«Тут поховано Гітлерових собак.

Не дуже ним улюблених, проте, собак».

1. «ПІЛЬ!»

Колись нам доводилось бачити, як єгер навчав сетера науки полювання.

Свисток… Сетер підбігає.

— Лягай! Куш! Піль! Візьми! Тубо! Не руш!

Сетера вчили, як полювати птицю.

А ось як навчаються українсько-німецькі вилупки в СС-школі.

«За деякий час свисток чергового. — Струнко! Ліворуч! Праворуч! У лаву ставай!» — чергуються накази за наказами.

Українсько-німецьких вилупків учать»! як убивати українських радянських людей, які не хочуть бути німецько-фашистськими рабами.

А чого ж іще вчать у тій школі?

Ну, ясно, чого!

Німецькоi мови, історії й географії.

Української мови, певна річ, не вчать, а тільки німецької…

І це цілком зрозуміло: на лиху годину тим українцям українська мова, кому з лекцій по історії цілком доведено, що Богдан Хмельницький був родом із Бранденбурга, а Семен Палій — не хто інший, як рідна тітка Фрідріха Великого!

Географією потверджується, що Запорозька Січ — це герцогство Саксен-Кобург-Готське, бо й сам Т. Г. Шевченко, як відомо, писав:

А на Січі хитрий німець

Картопельку садить.

А воно, мабуть, і краще, що українсько-німецькі вилупки, вивчившись у тій школі, називатимуться: Іван Передериматня — Йоганесом Передеримуттер, а Петро Перевернипляшка — Петер Умдрянь-флаш.

2. «МОЖЕ Б ВИ, КУМЕ, И МЕД ЇЛИ, ТА ДЕ Ж ЙОГО ВЗЯТИ?»

Сидить циган на узліссі та й каже:

— Ех! Запріг би оце я в тачанку пару вороних жеребців, — не коні, а вітер! — та посадив би я свою жінку та свої діти, цьвохнув би батіжком, і як би помчав! Та їхав би й кричав:

«Поберррежись! Поберррежись!»

— Ну, й запряжи! — кажу.

— Так нема жеребців! І тачанки нема! І батіжка нема! І жінки нема! І дітей нема!

— А що ж у тебе є?

- Є в мене тільки «Поберррежись! Поберррежись!» Так і з українсько-німецькими посіпаками, що подалися вслід за своїми хазяями. Скавучать тепер вони:

«Знайти себе в новій ситуації, - це передумова всякої дальшої позитивної роботи й успіху в ній». «Знайти себе»…

Спробуй — знайди, коли й самі хазяї вже не знають, як і де себе знайти. Знаходили вони себе й на Віслі, й на Одері, й на Бобері… Та знову скрізь себе розгубили…

Навряд, панове, чи ви самі себе знайдете, а от, що вас усіх знайдуть — ніякого сумніву в тому нема. І недарма ви галасуєте:

«Тому найважніше наше завдання — запрягти в першу чергу розум…» Достоменнісiнько, як у того цигана з жеребцями: і запріг би, так нема: у цигана — жеребців, а у вас — розуму. У цигана хоч «поберррежись!» було, а у вас і того нема кому крикнути.

3. «НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОВІД»

Засідає так званий Український Центральний Комітет…

Де такий комітет, український та ще й центральний, може засідати?

Ясно де: у Відні…

Хто засідає в такому комітеті, українському та ще й центральному?

Ясно хто: президент відділу внутрішнього правління фон-Кравзгар, комендант дивізії групенфюрер Фрайтаг та інші представники уряду генеральної губернії.

Самі, одне слово, нащадки лицарів-січовиків славних.

4. «СВЯТО ЄДНАННЯ»

І до чого ж зворушливе було свято єднання німецького народу з українським…

Сам генерал-губернатор німецький з українським народом говорив.

Та як! Та в якому оформленні!

«Генеральний губернатор в окруженні свого почту з'явився на. балконі, щоб промовити до українців… «Слава вам!» — закінчив свою промову пан генеральний губернатор». За два дні по зворушливому єднанні Михайло Кібець, селянин з Підлипівки, говорив німецькому поліцаєві:

— Та куди ж ти сало тягнеш? Сам генеральний губернатор говорив нам: «Слава вам!»

— А я хіба славу тягну? Я — сало. Слава вам, а сало нам.

5. НЕ ВСТОЯЛИ…

Коли делегація українсько-німецьких дуже самостійних націоналістів з'явилася до пана губернатора Варшави Фішера з черговим поклоном, вона заявила панові губернаторові:

«З німецьким народом стоятимемо до повної перемоги». Через якийсь час після такого твердого «стояння» побіг спочатку губернатор Фішер, за ним улупила україн-сько-німецька дуже самостійна делегація.

Українсько-німецький поет Герась Соколенко біг іззаду і на бігу писав вірші:

В золотому ореолі

Ти гориш віки…

Бачу я, як мчать по полю

Буйні козаки.. .