Поховають біля Гітлерової шибениці і напишуть зворушливого напису:
«Тут поховано Гітлерових собак.
Не дуже ним улюблених, проте, собак».
1. «ПІЛЬ!»
Колись нам доводилось бачити, як єгер навчав сетера науки полювання.
Свисток… Сетер підбігає.
— Лягай! Куш! Піль! Візьми! Тубо! Не руш!
Сетера вчили, як полювати птицю.
А ось як навчаються українсько-німецькі вилупки в СС-школі.
«За деякий час свисток чергового. — Струнко! Ліворуч! Праворуч! У лаву ставай!» — чергуються накази за наказами.
Українсько-німецьких вилупків учать»! як убивати українських радянських людей, які не хочуть бути німецько-фашистськими рабами.
А чого ж іще вчать у тій школі?
Ну, ясно, чого!
Німецькоi мови, історії й географії.
Української мови, певна річ, не вчать, а тільки німецької…
І це цілком зрозуміло: на лиху годину тим українцям українська мова, кому з лекцій по історії цілком доведено, що Богдан Хмельницький був родом із Бранденбурга, а Семен Палій — не хто інший, як рідна тітка Фрідріха Великого!
Географією потверджується, що Запорозька Січ — це герцогство Саксен-Кобург-Готське, бо й сам Т. Г. Шевченко, як відомо, писав:
А на Січі хитрий німець
Картопельку садить.
А воно, мабуть, і краще, що українсько-німецькі вилупки, вивчившись у тій школі, називатимуться: Іван Передериматня — Йоганесом Передеримуттер, а Петро Перевернипляшка — Петер Умдрянь-флаш.
2. «МОЖЕ Б ВИ, КУМЕ, И МЕД ЇЛИ, ТА ДЕ Ж ЙОГО ВЗЯТИ?»
Сидить циган на узліссі та й каже:
— Ех! Запріг би оце я в тачанку пару вороних жеребців, — не коні, а вітер! — та посадив би я свою жінку та свої діти, цьвохнув би батіжком, і як би помчав! Та їхав би й кричав:
«Поберррежись! Поберррежись!»
— Ну, й запряжи! — кажу.
— Так нема жеребців! І тачанки нема! І батіжка нема! І жінки нема! І дітей нема!
— А що ж у тебе є?
- Є в мене тільки «Поберррежись! Поберррежись!» Так і з українсько-німецькими посіпаками, що подалися вслід за своїми хазяями. Скавучать тепер вони:
«Знайти себе в новій ситуації, - це передумова всякої дальшої позитивної роботи й успіху в ній». «Знайти себе»…
Спробуй — знайди, коли й самі хазяї вже не знають, як і де себе знайти. Знаходили вони себе й на Віслі, й на Одері, й на Бобері… Та знову скрізь себе розгубили…
Навряд, панове, чи ви самі себе знайдете, а от, що вас усіх знайдуть — ніякого сумніву в тому нема. І недарма ви галасуєте:
«Тому найважніше наше завдання — запрягти в першу чергу розум…» Достоменнісiнько, як у того цигана з жеребцями: і запріг би, так нема: у цигана — жеребців, а у вас — розуму. У цигана хоч «поберррежись!» було, а у вас і того нема кому крикнути.
3. «НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОВІД»
Засідає так званий Український Центральний Комітет…
Де такий комітет, український та ще й центральний, може засідати?
Ясно де: у Відні…
Хто засідає в такому комітеті, українському та ще й центральному?
Ясно хто: президент відділу внутрішнього правління фон-Кравзгар, комендант дивізії групенфюрер Фрайтаг та інші представники уряду генеральної губернії.
Самі, одне слово, нащадки лицарів-січовиків славних.
4. «СВЯТО ЄДНАННЯ»
І до чого ж зворушливе було свято єднання німецького народу з українським…
Сам генерал-губернатор німецький з українським народом говорив.
Та як! Та в якому оформленні!
«Генеральний губернатор в окруженні свого почту з'явився на. балконі, щоб промовити до українців… «Слава вам!» — закінчив свою промову пан генеральний губернатор». За два дні по зворушливому єднанні Михайло Кібець, селянин з Підлипівки, говорив німецькому поліцаєві:
— Та куди ж ти сало тягнеш? Сам генеральний губернатор говорив нам: «Слава вам!»
— А я хіба славу тягну? Я — сало. Слава вам, а сало нам.
5. НЕ ВСТОЯЛИ…
Коли делегація українсько-німецьких дуже самостійних націоналістів з'явилася до пана губернатора Варшави Фішера з черговим поклоном, вона заявила панові губернаторові:
«З німецьким народом стоятимемо до повної перемоги». Через якийсь час після такого твердого «стояння» побіг спочатку губернатор Фішер, за ним улупила україн-сько-німецька дуже самостійна делегація.
Українсько-німецький поет Герась Соколенко біг іззаду і на бігу писав вірші:
В золотому ореолі
Ти гориш віки…
Бачу я, як мчать по полю
Буйні козаки.. .
Читать дальше