Остап Вишня: Самостійна дірка

6. «ДЕ УКРАЇНСЬКА ЖІНКА?»

На невеселі картини натрапляємо, переглядаючи шмаття паперу, що звуться газетами українсько-німецьких посіпак.

Ось одна картина:

«Молода двадцятилітня вагітна жінка, біля неї півторарічна дитина. її чоловік гине як вояк німецького війська. 20-літня мати в чужім переповненім місті, без покрівлі над головою, без надій у серці. Куди, якими стежками поведе її в дальше життя самота з двома немовлятами?» І друга картина:

«Чоловік, бандерівець, гине під час утечі з батьківщини. Його дружина з двома дітьми шкільного віку зупиняється в перехіднім таборі. Вона занедужує, її беруть до лікарні. Діти залишаються самі, діти прохають, щоб їм дозволили провідати маму. В той час їхня мати лежить уже мертва. Діти залишаються на опіку бога». Намалювавши такі картини, українськогі і нiмецький лакуза, підсьорбуючи крокодилові сльози, галасує:

— Де українська жінка, що від імені нації стала б опікункою й матір'ю знедолених дітей?

Бачите, який тонкосльозий, який святий та божий! А хто ж призвів ті матері до такого стану? Хто посиротив ті нещасні маленькі діти, що конають по таборах та по чужих переповнених містах?

А тепер шукаєте для них українську жінку-опікунку, убивці!

Українська жінка там, де їй і належить бути: вона разом із своїм батьком, своїм чоловіком, своїм братом б'є фашистського звіра. Вона разом з ними відновлює поруйноване фашистськими бандитами, та їхніми агентами, українсько-німецькими націоналістами, господарство…

Iї, радянської української жінки, діти не конають од голоду й холоду по чужих містах та по таборах і не потребують опіки, бо їх опікують всі народи великого Радянського Союзу.

її діти ростуть веселими, щасливими і вільними.

7. «ПО МОЖЛИВОСТІ, ЯЙЦЯ І СИР…»

Нічого не додаватимемо, бо нічого не треба додавати, ми тільки подамо кілька документів з отих самих шматків паперу, що звуть себе газетами й репрезентують громадську думку різних українсько-німецьких «угруповань» та окремих осіб з тих угруповань. Ну, от вам:

«Українське національне об'єднання при співучасті і за допомогою українського центрального комітету та УАТ «Січ» улаштовує в ресторані «Zum goldenen Kreuz» спільний святвечір, на який запрошується все українське громадянство Відня й околиці. Кожний учасник повинен дати 200 грам білого хліба, 20 грам масла та грошей 5 РМ… а також, по можливості, яйця й сир. Зголошуватися і т. д.

Управа УНС». Українсько-національно-німецький святвечір' недорогий, як бачимо: 5 марок, 200 грамів хліба й 20 грамів масла…

Яйця й сир по можливості.

А як немає тої можливості?

Ну, що ж, значить святвечір буде без сиру…

8. НЕ ЗАБЕРЕТЕ, — Я И УКРАДУ

І ще оголошення:

«Українське національне об'єднання просить усiх, кто має свої речі на перехованні в будинку УНО, забрати їх до 31.XII. За речі не беремо ніякої відповідальності». Найкращий спосіб — дати оголошення за кілька днів до визначеного терміну. Ніхто, ясна річ, речей не забере, бо забирати нема куди, — потім продавай і пропивай. Справа, як бачите, цілком державно-національна!

9. САМА ТОБІ УКРАЇНА

Ось вона, їхня «територія»:

«Централя Українського національного об'єднання в Берліні перенесла свої бюра до Berlin — Weissensee, Scharlottenburger Strasse, 59, іm Hof, rechter Sietenflugel». Оце всенька їхня держава: rechter Sietenflugel! Гуляй біля Weissensee й співай: «Ще не вмерла Україна!». Вся державна робота.

10. ПРОПАДАЙ, МОЯ БАНДУРА…

«Професорові» Барбарукові не до співів:

«Бандуру мистецького викінчення разом зі школою — нотами продам: проф. Михайло Барбарук, Wien, 10. Randhartingerg, 17, 8/III».

Одне слово:

Взяв би я бандуру — Взяв би та й загнав…

Бо сам я і здуру Емігрантом став…

Загнав би… Та хто купить? З такого життя не заграєш…

11. «ПРАВНЕ БЕЗПРАВНИХ…»

А цікаво було б послухати таку лекцію:

«Провід У. А. Т-ва «Січ» у Відні подає до вiдома, що дня 15.ХІІ відбудеться лекція д-ра О. Фединського на тему: «Правне становище бездержавіних». Гостям раді». Ви гостям раді… А чи раді гості вам? Не дуже вони вам раді, бо вони бездержавні, а, значить, і безправні.

З чого ж тут радіти?

(Iсторична розвiдка)

I

Був колись, як ви знаете, недоброi, бородатоi пам'ятi, професор Грушевський.

Вiн науковими своiми розвiдками остаточно й переконливо довiв, що ота мавпа, вiд якоi, за Дарвiном, пiшла людина, — так мавпа та була з украiнцiв.