Нил Гейман - Скандинавська міфологія

Вони сформують бойовий порядок: там будуть Сурт і сини Муспельхейма, оповиті вогнем; за ними воїни Хель та Локі, що вийшли з-під землі; і крижані велетні, війська Хріма, під якими замерзатиме болото. З ними будуть Фенрір і змій Мідґарда. Найзапекліші вороги, яких тільки можна уявити, будуть разом того дня.

Хеймдалль побачить, як все це станеться. Зрештою, Хеймдалль бачить все: на те він вартовий богів. Тепер, і тільки тепер, він почне діяти.

Хеймдалль протрубить у Ґ’яллархорн — ріг, який колись належав Мімірові, — і то щосили протрубить. Асґард здригнеться від цього звуку, і лише тоді всі боги прокинуться, візьмуться за свою зброю і зберуться під Іґґдрасіллем, біля джерела Урд, щоб отримати благословення та поради від норнів.

Одін поїде на своєму коні Слейпнірі до колодязя Міміра, щоб запитати у Мімірової голови поради — для себе і для решти богів. Голова Міміра прошепче Одінові те, що знає про майбутнє, так як я оце розказую вам зараз.

Те, що Мімір нашепче Одіну, дасть Богові-отцю надію на тлі безрадісних перспектив.

Великий ясен Іґґдрасілль тремтітиме, як листок на вітрі, й аси, а з ними і ейнгерії — всі воїни, які полягли гідною смертю у битві, одягнуть свої обладунки і разом поїдуть на Віґрід, останнє поле бою.

Військо очолить Одін. Його лати блищатимуть, а на голові в нього буде золотий шолом. Поряд їхатиме Тор із Мйольніром в руці.

Коли вони дістануться поля бою, розпочнеться остання битва.

Одін рушить прямо до вовка Фенріра, який до цього часу стане таким велетенським, що годі уявити. Бог-отець стискатиме в руці свій спис Гунгнір.

Тор побачить, що Одін прямує до великого вовка, і всміхнеться, а тоді піджене своїх цапів і рушить до змія Мідґарда, стискаючи в залізній рукавиці свій молот.

Фрейр рушить до Сурта — палаючого і страшного. Суртів полум’яний меч величезний і обпалює, навіть якщо не поцілить. Фрейр боротиметься з усіх сил, але саме він поляже першим з асів: його мечу та обладунку не зрівнятися з палаючим мечем Сурта. Фрейр вмиратиме, шкодуючи про втрату свого меча, який він давним-давно віддав Скірніру, закохавшись у Герд. Той меч його б порятував.

Шум бою буде шаленим; ейнгерії, шляхетні воїни Одіна, зійдуться у вирішальній битві зі зловісними мерцями — армією Локі.

Загарчить скажений пес Гарм. Він менший за Фенріра, та все ж наймогутніший і найнебезпечніший з усіх собак. Він теж скине свої підземні кайдани і повернеться, щоб рвати горлянки воїнам на землі.

Його зупинить однорукий Тюр, і в битві зійдуться чоловік і жахливий пес. Тюр боротиметься відважно, проте в цьому бою вони поляжуть разом. Гарм помре, вчепившись зубами у горлянку Тюра.

Тор нарешті вб’є змія Мідґарда, як хотів зробити вже давно.

Тор розчавить мізки великого змія своїм молотом. Він відскочить, коли голова морського змія впаде на поле бою.

Тор опиниться щонайменше за дев’ять футів від голови, коли вона впаде на землю, але цього буде недостатньо. Навіть вмираючи, змій спорожнить свої мішечки з отрутою, заливши громовержця рясним чорним фонтаном.

Тор охне від болю і впаде мертвим на землю, отруєний істотою, яку він вбив.

Одін відважно змагатиметься з Фенріром, але немає на світі нічого такого величезного та небезпечного, як цей вовк. Він більший за сонце, більший за місяць. Одін встромить свій спис йому в рота, але Фенрір раз клацне щелепами — і спис зникне. Він вкусить іще раз, хрумкне та ковтне — і Одін, Бог-отець, найвеличніший та наймудріший із богів, також зникне, раз і назавжди.

Одінів син Відар — мовчазний, надійний бог, — побачить, як помре його батько. Відар підбіжить, поки Фенрір зловтішатиметься смертю Одіна, і притисне своєю ногою нижню щелепу вовка.

У Відара різні ноги. Одна нога вдягнена у звичайне взуття, а на другій він носить чобіт, який створювався ще з початку часів. Він зшитий з усіх клаптів шкіри, які люди зрізують з носаків і п’ят і викидають, коли шиють собі черевики.

(Якщо хочете допомогти асам в останній битві, викидайте зайві клапті шкіри. Всі викинуті клапті та обрізки від черевиків стануть частиною чобота Відара.)

Цей чобіт триматиме нижню щелепу великого вовка, щоб він не міг рухатись. Тоді Відар однією рукою потягнеться, схопить верхню щелепу вовка, і розірве його пащеку навпіл. Так Фенрір помре, а Відар помститься за свого батька.

На полі бою Віґрід боги падатимуть у битві з крижаними велетнями, а крижані велетні поляжуть у битві з богами. Війська ожилих мерців із Хелю встелять замерзлу землю, зустрівши свою остаточну смерть, а шляхетні ейнгерії, безповоротно мертві, лежатимуть поряд із ними, під неживим туманним небом — вони більше не встануть, не піднімуться, щоб боротись.