Гомер - Іліада

295] Так помолились вони, їх почула Паллада Афіна. 296] А закінчивши молитву до доньки великого Зевса, 297] Рушили в путь, як два леви, вони серед темряви ночі 298] Через побоїще, трупи, і зброю, і кров почорнілу.

299] Та не дозволив заснути, проте, й войовничим троянам 300] 1 Гектор, – усю поскликав він на збори військову старшину, 301] Скільки було там троянських вождів і порадників люду. 302] Скликавши всіх, таку він подав їм розумну пораду:

303] «Хто з-поміж вас за дарунок великий погодиться певне 304] Діло вчинити? А матиме він визначну нагороду:

305] Дам йому повіз і пару з могутніми шиями коней, 306] Кращих, які на швидких кораблях ми спіткали б ахейських. 307] Може, хто знайде відвагу, ще й славу при тому здобуде 308] До кораблів бистрохідних пробратись і потай розвідать – 309] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше, 310] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу 311] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть 312] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко».

313] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо. 314] Серед троян був Долон, окличника парость Евмеда 315] Богобоязного, мав він і золота, й міді багато, 316] З вигляду дуже негарний, зате був на ноги проворний, 317] В батька свого серед дочок п'ятьох він єдиним був сином. 318] Він із таким до троян і до Ректора словом звернувся:

319] «Ректоре, серце відважне і дух мій мене спонукає 320] До кораблів бистрохідних пробратись і все там розвідать. 321] Тільки раніш піднеси своє берло й мені поклянися, 322] Що подаруєш мені колісницю, оздоблену міддю, 323] З кіньми баскими, які бездоганного носять Пеліда. 324] Буду не марний вивідач я, понад твоє сподівання. 325] Через увесь-бо я табір пройду, аж поки дістанусь 326] До кораблів Агамемнона, де позбиралась старшина 327] Радити раду – тікати їм звідси чи битися далі».

329] «Гери муж громоносний, сам Зевс мені свідком хай буде! 330] їздить ніхто із троян на тих конях не §уде, крім тебе, 331] Що лиш один ти на них, запевняю я, будеш пишатись».

332] Мовив він так, і хоч марно поклявсь, а Долона упевнив. 333] Цей же на плечі, не гаючись, гнутого лука закинув, 334] Зверху, крім того, закутався шкурою сірого вовка, 335] Шапку тхореву надів і, гострого списа узявши, 336] До кораблів з свого табору рушив. Але повернутись 337] Від кораблів йому з вістю до Гектора вже не судилось. 338] От, залишивши свій табір із юрмами воїв і коней, 339] Він по дорозі пішов. Та його спостеріг незабаром 340] Вождь Одіссей богорідний і так Діомедові мовив:

341] «Хтось, Діомеде, підходить до нас од троянського стану. 342] Чи не до наших швидких кораблів це підглядач таємний, 343] Чи із полеглих на полі він хоче озброєння зняти? 344] Даймо-но спершу йому по рівнині, нас трохи минувши, 345] Далі пройти; а потім, накинувшись разом, раптово 346] Схопим його. А як він обжене нас ногами прудкими, 347] До кораблів увесь час його будем від стану тіснити, 348] Грозячи списом, щоб він не спромігся до міста умкнути».

349] Так розмовляючи, нишком між трупів вони край дороги 350] Вдвох заховались. А він перебіг повз них, необачний.

351] А як пройшов уже стільки, як мули проходять у плузі 352] Не зупиняючись, – мул від вола-бо придатніший завжди 353] Глибоко плуга важкого тягти по неораній ниві, – 354] Кинулись слідом удвох. Він спинився був, тупіт почувши, 355] З думкою в серці, що друзі із Трої його здоганяють, 356] Щоб за наказом від Ректора в табір його завернути. 357] Ті вже – як списом докинуть – од нього були або й ближче, – 358] Раптом збагнув він, що то вороги, і кинувсь чимдужче 359] Геть утікати. Вони ж у погоню за ним подалися. 360] Наче два пси гострозубі, досвідчені в ловах,мисливських, 361] Оленя гонять чи зайця, полюючи їх безустанно 362] У лісовій гущині, і з зойками ті утікають, – 363] Так син Тідеїв удвох з Одіссеєм городоборцем, 364] Відступ Долону відрізавши, гнали його безустанно. 365] До кораблів утікаючи, мав він уже заховатись 366] Серед сторожі, коли Тідідові славна Афіна 367] Сил додала, щоб не мовив ніхто з міднозбройних ахеїв, 368] Ніби він перший Долона здолав, той-бо другим з'явився. 369] Списом своїм замахнувшись, гукнув Діомед премогутній:

370] «Стій, а то списа я кину, й тоді вже, гадаю, недовго 371] Ждати тобі від моєї руки неминучої смерті!»

372] Мовив це й списа у нього метнув він та схибив навмисно. 373] Спис пролетів гостролезий над правим плечем його й тут же 374] В землю уп'явсь. З переляку спинивсь він, щось став белькотати, 375] Дрожем охоплений весь, аж зуби йому цокотіли, 376] Зблід од перестраху. Ті ж, задихані, врешті підбігли 377] Й міцно за руки вхопили. Він, слізьми вмиваючись, мовив: