Гомер - Іліада

516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний, 517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом, 518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов. 519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли 520] До кораблів глибодонних, – було це й самим їм до серця.

521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив 522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:

524] З краю жахливої битви, а інші трояни тікають, 525] Перемішались безладно і коні навколо, і люди, 526] Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу – 527] Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо 528] Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям 529] Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі 530] І один одного гублять, і крики невгасні лунають».

531] Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих 532] Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні, 533] І колісницю помчали між лави троян і ахеїв, 534] Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров'ю 535] Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї, 536] Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно 537] Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор 538] Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне 539] Вносив у них сум'яття, не жаліючи гострого списа. 540] Перебігаючи поміж рядами ворожого війська, 541] Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор, 542] Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином: 543] Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем змагався.

544] Зевс же, верховний отець, тоді острах наслав на Еанта. 545] Став він збентежно, щит-семишкірний на плечі закинув, 546] І затремтів, озирнувсь, наче звір, і почав одступати, 547] Все оглядаючись, тягнучи ледь за коліном коліно.

548] Так наче лева рудого з кошари корів криворогих 549] Зграєю пси і стривожені юрми сільські відганяють 550] І не дають йому всмак воловим поласувать жиром, 551] Цілу вартуючи ніч. Він же, свіжого прагнучи м'яса, 552] Рветься вперед, але марно: сиплються з рук заповзятих 553] Градом на нього рясним мідногострі списи й смолоскипи 554] Ясно палаючі, й весь він тремтить, хоч вперед поривався, 555] А на світанку відходить назад із засмученим серцем. 556] Так неохоче й Еант відступав із смутною душею 557] Перед троянами: дуже боявсь за човни він ахейські.

558] Наче упертий осел, що об спину його вже багато 559] Зламано палиць, у засів густий, проте, забрідає 560] Й скубає збіжжя високе, його ж, обступаючи, діти 561] Гонять киями, але недолуга їх сила дитяча, 562] І відганяють насилу, коли досхочу напасеться, – 563] І Теламонія так, Еанта великого, гнали 564] Горді трояни й прославлені всюди союзники їхні, 565] Влучно списами втрапляючи в щит його круглоопуклий. 566] Часом Еант про свою спогадував буйну хоробрість 567] І, обернувшись назад, троян, упокірників коней, 568] Стримував дужі фаланги, то знову пускався тікати.

569] Але проте заважав їм швидких кораблів досягнути, 570] Сам у завзятих боях між військами троян і ахеїв 571] Стоячи твердо. Летіли на нього із рук заповзятих 572] Гострі списи, – з них одні в величезнім щиті застрягали, 573] Інших багато, не змігши до білого тіла торкнутись, 574] Вістрям у землю вгрузали, насититись прагнучи тілом.

575] Лиш спостеріг Евріпіл, осяйливий син Евемона, 576] Як пригнітили Еанта списи незліченні і стріли, 577] Кинувся, став біля нього й, блискучого списа метнувши, 578] Апісаона убив Фавсіада, керманича люду, , 579] Вціливши під перепону в печінку й розслабивши м'язи. 580] Скочив до нього тоді Евріпіл і став зброю знімати. 581] Як спостеріг Александр боговидий, що той вже знімає 582] З Апісаонових пліч бойовий обладунок, відразу 583] На Евріпіла націлив свій лук і в стегно його праве 584] Ранив стрілою; тростина, зламавшись, обтяжила тіло. 585] Швидко, щоб смерті уникнуть, до друзів в юрбу відступив він 586] І заволав на весь голос, щоб всім було чути данаям:

587] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі! 588] Станьте лицем до троян і Еанта від згубної днини 589] Обороніть! Весь засипаний стрілами він, і боюсь я, – 590] Не врятуватись йому із бурхливого бою. Ставайте 591] В поміч Еанту великому всі, Теламонія сину».

592] Ранений так їм кричав Евріпіл, і, його оточивши 593] Та до плечей нахиливши щити, зупинились ахеї, 594] Вгору піднявши списи. Еант підійшов до них близько, 595] З товаришами з'єднався і, ставши, назад обернувся.

596] Так вони бились, немовби пожару палала заграва. 597] Нестора з полум'я бою Нелеєві винесли коні, 598] Потом умиті, – людського він віз вожая Махаона. 599] Глянувши, їх упізнав богосвітлий Ахілл прудконогий, – 600] Він на кормі корабля місткого стояв і дивився 601] На безпорадних ахеїв, що з бою безладно тікали. 602] От до Патрокла, товариша свого, тоді він озвався 603] Й крикнув йому з корабля. Почув його той і з намету 604] Вийшов, немовби Арей, – то був його лиха початок. 605] Перший озвався до нього Менойтів син нездоланний: