Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Мерв. Базар, бавовняний ряд

Дружина Дерсе-хана повернулася назад, (та) не стала чекати; вона взяла із собою сорок дів, сіла верхи на бедуїнського коня, вирушила на пошуки свого синка. Вона прийшла до гори Кавказ, де ні взимку, ні влітку не тануть сніг і крига; вона зійшла (на гору), поспіхом піднялася з низьких місць на високі, подивилася і побачила, як у глибину однієї ущелини ворони спускаються і вилітають, сідають і піднімаються. Вона пришпорила свого бедуїнського коня, попрямувала у той бік. Там, султане мій, упав юнак; ворони, побачивши кров, хотіли сісти на (тіло) юнака; у юнака були дві сокири, (ними) він відганяв ворон, не даючи їм сідати. Коли юнак лежав там, до нього з'явився Хизр на сірому коні, тричі провів рукою по його рані: «Не бійся, юначе, від цієї рани тобі смерті немає; гірська квітка разом із молоком твоєї матері буде ліками для твоєї рани», – сказав він і зник. Мати юнака спішно прискакала до нього; дивиться, бачить – лежить її синок, обливаючись яскраво-червоною кров'ю. Гучним голосом говорить вона своєму синові – подивимось, хане мій, що вона говорить: «Твоїми очима, обведеними чорною каймою, оволодів сон; відкрий (їх), о горе! Твоїми дванадцятьма жилами оволоділо запаморочення; зберись із силами, о горе! Твоє дане богом солодке життя рветься геть; якщо тепер у твоєму погляді ще є життя, сину, дай мені вісточку; нехай моя чорна голова буде жертвою, сину, заради тебе! О гора Кавказ! нехай твої бистрі води раптом перестануть текти; нехай твої пишні трави, гора Кавказ, раптом перестануть рости; нехай твої швидкі лані, гора Кавказ, раптом перестануть бігти, нехай закам'яніють! Як мені дізнатися, убитий син левом, чи убитий тигром? Як мені дізнатися, синку, звідки тебе спіткала така доля? Якщо у твоєму погляді є життя, сину, (дай) мені вісточку, нехай моя чорна голова буде жертвою, синку, заради тебе! Вустами, язиком (скажи хоч) кілька слів, (дай) мені вісточку». Коли вона так промовила, звуки торкнулися вуха юнака. Він підняв голову, відкрив очі, вони заблищали, поглянув у лице своїй матері і заговорив – подивимось, хане мій, що він говорив: «Прийди сюди, моя государине-матінко, ти, чиє біле молоко я смоктав; сивоголова, шановна, душа моя, матінко! Не проклинай бистрих (вод); на водах гори Кавказ немає гріха! Не проклинай пишних трав; на горі Кавказ немає вини! Не проклинай швидких ланей; на горі Кавказ немає гріха! Не проклинай лева і тигра; не винна гора Кавказ! Будеш проклинати – проклинай мого батька; ця вина, цей гріх на моєму батькові». Знову говорить юнак: «Матінко, не плач, від цієї рани мені смерті немає, не бійся! На сірому коні прийшов до мене Хизр, три рази провів рукою по моїй рані; «від цієї рани тобі смерті немає; гірська квітка, молоко матері тобі ліки», – сказав він». Як тільки він це сказав, сорок струнких дів розбрелися, зірвали гірську квітку. Мати юнака один раз стиснула свої груди – немає молока; вдруге стиснула – немає молока; втретє вона присилувала себе, (груди) наповнилася кров'ю; вона стиснула (груди) – і кров змішалася з молоком. Молоко з гірською квіткою приклали до рани юнакові, посадили юнака на коня, вирушили з ним у його орду, доручили юнака лікарям, приховали від Дерсе-хана. Нога коня кульгава, мова співця жвава, хане мій; за сорок днів рана юнака зажила, він зовсім одужав. Юнак почав сідати на коня, підперезуватися мечем, почав полювати дичину, піднімати птицю. Дерсе-хан нічого не знав, був певен, що його син помер.

Ті сорок лиходіїв дізналися про те, почали радитися, що їм робити. «Якщо Дерсе-хан побачить свого сина, він негайно знищить нас усіх», – сказали вони; «ходімо, схопимо Дерсе-хана, зв'яжемо йому білі руки за спиною, прив'яжемо волосяну мотузку до його білої шиї, вирушимо з ним до країни ґяурів». Так розмовляючи, вони схопили Дерсе-хана, зв'язали йому білі руки за спиною, прив'язали волосяну мотузку до його шиї, затягнули її так, що з його білого м'яса пішла кров; Дерсе-хан пішки, а вони верхи вирушили в путь, попрямували з ним до країни ґяурів; Дерсе-хан став бранцем. Беки огузів нічого не знали про полон Дерсе-хана. Між тим, султане мій, дружина Дерсе-хана дізналася про те; вона вийшла назустріч своєму синові і заговорила – подивимось, хане мій, що вона говорила: «Чи знаєш ти, сину мій, що сталося? Хоч не здригнулися тверді скелі, земля розщепилася; хоч немає в країні ворога, на твого батька напав ворог. Ті сорок лиходіїв, товариші твого батька, схопили твого батька, зв'язали йому білі руки за спиною, прив'язали волосяну мотузку до його білої шиї, самі (вирушили) верхи, твого батька примусили йти пішки, попрямували з ним до країни ґяурів. Хане мій, сину! підведися, встань зі свого місця, приєднай до себе своїх сорок джигітів, визволи свого батька з рук тих сорока лиходіїв! Іди, сину; хоч твій батько погубив тебе, не губи ти свого батька». Так вона сказала; юнак дослухався до слів своєї матері; Богач-бек встав зі свого місця, підперезався своїм чорним булатним мечем, взяв до рук свій міцний осиковий лук, взяв до рук свою золоту палицю, звелів привести свого бедуїнського коня, сів на нього, приєднав до себе своїх сорок джигітів, вирушив слідом за своїм батьком. Ті лиходії розташувалися в одному місці, пили міцне вино. Прискакав Богач-хан; ті сорок лиходіїв також побачили його і сказали: «Ходімо, схопимо того джигіта, приведемо його, видамо обох зразу ґяурам». Так вони сказали; Дерсе-хан говорить: «Пощадіть, мої сорок товаришів! в єдинобожжі немає сумнівів! Розв'яжіть мені руки, дайте мені в руки мою кобзу, я примушу того джигіта повернутися назад. Або убийте мене, або залиште мені життя і відпустіть». Йому розв'язали руки, дали в руку кобзу Дерсе-хан не знав, що це – його синок. Він вийшов назустріч і говорить – подивимось, хане мій, що він говорить: «Коли йдуть бедуїнські коні з довгою шиєю, то йдуть мої; якщо серед них є і твій верховий кінь, скажи мені, джигіте; без боротьби, без битви я віддам його, повернись назад! Коли йде із стада тьма баранів, то йде моя тьма; якщо серед них є і твоя їжа, скажи мені; без боротьби, без битви я віддам її, повернись назад! Коли з рядів ідуть червоні верблюди, то йдуть мої; якщо серед них є і твої в'ючні тварини, скажи мені; без боротьби, без битви я віддам їх, повернись назад! Коли йдуть золотоверхі намети, то йдуть мої; якщо серед них є і твій намет, джигіте, скажи мені; без боротьби, без битви я віддам його, повернись назад! Коли йдуть білолиці, світлоокі діви, то йдуть мої; якщо серед них є і твоя наречена, джигіте, скажи мені; без боротьби, без битви я віддам її, повернись назад! Коли йдуть білобороді старці, то йдуть мої; якщо серед них є і твій білобородий батько, джигіте, скажи мені; без боротьби, без битви я дам йому свободу, повернись назад! Якщо ти прийшов заради мене, джигіте, то мій синок убитий, джигіте, а тобі про нього горя немає, повернись назад!» Тут юнак почав говорити своєму батькові – подивимось, хане мій, що він говорив: «Коли йдуть бедуїнські коні з довгою шиєю, то йдуть твої; серед них є і мій верховий кінь; не залишу його сорока лиходіям! З рядів ідуть твої червоні верблюди; серед них є і мої в'ючні тварини; не залишу їх сорока лиходіям! Із стад іде тьма твоїх баранів; серед них є і моя їжа; не залишу її сорока лиходіям! Коли йдуть твої білолиці, світлоокі діви, то серед них є і моя наречена; не залишу її сорока лиходіям! Коли йдуть твої золотоверхі намети, то серед них є і мій намет; не залишу його сорока лиходіям! Коли йдуть твої білобороді старці, то серед них є і мій старий батько; його розум запаморочений, його знання зникли; не залишу його сорока лиходіям!» Він кинув чалму своїм джигітам, дав знак; сорок джигітів примусили скакати своїх коней, зібралися навколо юнака; юнак приєднав до себе своїх сорок джигітів, ударив коня, розпочав битву і боротьбу; кому відрубав голову, кого взяв у полон, звільнив свого батька, повернувся назад. Тут тільки дізнався Дерсе-хан, що його синок живий. Хан ханів дав юнакові бекство, дав йому престол. Дід мій Коркут склав пісню, сказав слово; цю билину він склав, він упорядкував. Так він сказав: вони прийшли у цей світ і пройшли; так караван зупиняється і знімається; їх викрала смерть, сховала земля; за ким залишився тлінний світ? Коли прийде чорна смерть, (всякий) повинен віддати їй данину. Хай прибільшить бог у повному здоров'ї твоє щастя; хай буде другом той, кого ми прославили, всевишній бог, хай надасть допомогу! Я дам віщування, хане мій; твої рідні чорні гори хай не скрушаться; твоє тінисте, міцне дерево хай не буде зрубане; твої вічно текучі, прекрасні води хай не повсихають; твої намети хай не будуть зруйновані! Нехай твій сірий кінь, скачучи, не стомиться; нехай твій чорний булатний меч, ударяючи, не затупиться; нехай твій цяткований спис, вражаючи, не зламається. Хай буде місцем перебування твоєї сивоголової матері рай; хай буде обійстям твого білобородого батька горішня обитель! Хай горить твій запалений богом світильник, хай не примусить тебе всемогутній бог удаватися до лиходіїв, хане мій!