Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Буркут-баба близький з образами Симурга і Гаруди (фантастичний птах індійських аріїв). На зв'язок з фантастичним птахом вказує саме ім'я «громовика» – «Беркут – батько» чи «Орел – батько», а також те, що як і Гаруда, крик якого нагадує грім, Буркут-баба нагайкою «спричиняє» грім. Міфічний птах арійців приніс людям живучу вологу. Від Буркут-баба туркмени також чекали вологи у вигляді дощу, приносячи йому жертви.

Гробниця Буркут-ата, чи «святого Буркута» (Буркут-овля), знаходилася на східній околиці Ашгабада і слугувала у давні часи місцем поклоніння. Інколи ототожнювали Буркут-ата з легендарним батьком Коркутом. Місто Коркута (Горкудинг дати) місцеві жителі показували професору Каррієву на півдні Туркменії, в районі Кара-Кала.

«До того ж кола шаманістських уявлень відноситься ізольоване туркменське свідчення про Коркута як «господаря дощу». Замовляння погоди магічними засобами, зазвичай за допомогою «дощового каменя» (яда, джай), належить до числа найдавніших і широко розповсюджених шаманських обрядів тюркомовних народів Сибіру і Середньої Азії і засвідчене в практиці огузьких «жерців» (тобто шаманів) вже на самому початку X ст.».

Відомі легенди про Буркут-дівана (Буркут-баба), який протягом сорока днів стоїть на одній нозі і наче уподоблюється рослині і таким чином впливає на урожай. На святі жнив, яке відбували в давнину на честь аграрного божества, гойдалися на гойдалках – чим вище злітали, тим більше ніби впаде дощів, що принесуть гарні врожаї і «змиють» гріхи за минулий рік.

За віруваннями туркменів, Буркут-дівана – покровитель дощу. Вважається, що розпоряджатися дощем Буркуту доручив бог. Буркут гуляє по небу, жене хмари туди, де потрібен дощ і б'є їх батогом. Слід батога – блискавка; грім – звук удару чи крики і стогін дощових хмар. У міфах і збірниках житя святих Буркут-баба протиставляється Аллаху, що, можливо, є відбитком боротьби ісламу з культом місцевих доісламських божеств.

На кінець XIX ст. культ Буркута переважно став пастушим, скотарським. Ушанування покровителя дощу втратило зв'язок із зрошувальним землеробством. Лише пастухи в пісках приносили в жертву Буркуту козу, бо в пустелі дощ був бажаним, там зрошування не було.

В ім'я Буркута входить слово «дівана». У народів Середньої Азії воно означає «мандрівник», «убогий». Туркмени пояснюють: Буркут називається «дівана» тому, що завжди мандрував, не мав родини і постійної домівки, роздавав іншим те, що йому дарували люди. Туркменський класик Махтумкулі словом «дівана» називає дервіша. «Дівана» також юродивий, біснуватий, одержимий. У туркменських віруваннях і легендах Буркут наділений і цією властивістю.

Чарджуй. Місцеві мешканці

Продаж молока

Багато хто заздрив винахідливості і дотепності Кеміне, завдяки яким він відбивав нападки піра. [22] Пір – духовний наставник, священик, керівник общини віруючих мусульман.

– Де ти ховаєш мішок із своїми жартами і влучними слівцями? – запитували вони у Кеміне. – Ми б хотіли його вкрасти.

– Вам доведеться вкрасти мого кожуха, – розсміявся поет. – Усе діло в ньому. У кожному шві – жарт, під кожною латкою – дотеп.

Усе життя Кеміне проходив в одному й тому самому кожусі. Він був старий – латка на латці.