Сборник - Мертве царство - Казки про мерців, упирів, привидів

— Завтра я піду до міста на ярмарок, а ти залишайся вдома на господарстві. Най тебе Бог боронить йти зі мною до міста…

Не встиг він всього сказати, а жінка вже, як машинка:

— Ой, не буде так, як ти хочеш! Коли ти йдеш, то і я піду.

— А господарство як? Залишиться на пропало?

— Не бійся, чоловіче. Як господарство не з'їв пес без тебе, то не з'їсть і без мене. А я таки піду з тобою, бо ти мій чоловік, а я твоя жінка.

На другий день збирається до міста чоловік не сам — збирається і жінка. Просить він:

— Лишайся вдома, жінко, бо ти ґаздиня.

– І ти лишайся, бо ти ґазда.

Бачить чоловік, що марна справа з нею говорити — йде. Жінка за ним. Йдуть обоє, йшли полем, а під лісом треба було переходити широку і глибоку річку. Дійшли вони до річки, а тут зустрічаються сільські люди. Питають його:

— Максиме, а кого ви вдома лишили, що разом з жінкою йдете на ярмарок?

— Та нікого.

Перейшли люди на той бік, а він каже:

— Почекай, жінко, я піду наперед, а ти переходь за мною.

— А то не одно? Ти завжди хочеш бути першим! Ні, на цей раз я піду наперед.

— Як ідеш, то будь розумна. Тримайся за поруччя й не смій скакати у воду.

— Таки скочу. І що мені зробиш?

— Та спам'ятайся, жінко! Ти не вмієш плавати.

Але жінка не слухала. Вибігла на середину кладки, перекинула ногу через поруччя й лише п'ятками блиснула.

Люди на березі аж у долоні сплеснули.

— Ого, чоловіче, ти вже повдовів!

Але чоловік не говорив ні слова.

І з кожним таке буває, хто розуму не має.

Жив дід і баба, і була у них дочка. Баба вмерла. Узяв дід другу бабу із своєю дочкою. От зненавиділа баба дідову дочку:

— Де хоч, там і дінь її! — каже дідові.

Він запріг коника, посадив на санки дочку й поїхав у ліс. Їде та й їде, коли бачить, стоїть хатка на курячій ніжці, на собачій лапці.

— Хатко, хатко, не гордись, на ліс не дивись, до нас повернись!

Хатка до них повернулась, вони зайшли в хатку. Батько каже:

— Ти вари, дочко, галушечки, а я поїду в ліс дровець нарубаю.

Зварила вона галушечки, стала на порозі й гукає:

— Тату, гей! Ідіть галушечки їсти.

А там недалеко та й жив змій. Він і каже:

– Іду!

Два рази гукнула дівчина, і змій прийшов до хатки:

— Дівко, дівко, сип галушечки!

Вона каже:

– І насиплю!

— Дівко, дівко, сідай зі мною їсти!

Вона каже:

– І сяду!

От вони посідали, їдять. А мишка прибігла та й каже:

— Дівко, дівко, кинь мені галушечку, я тобі у великій пригоді стану!

От дівчина й кинула їй. Мишка підбігла, з'їла, прибігла ще і каже:

— Дівко, дівко, дай мені ще галушечку!

Та і дала їй. Вона підбігла, з'їла і прибігла втретє:

— Дівко, дівко, дай мені ще галушечку!

Тоді змій піднявся з-за столу й каже:

— Да стукни її, щоб і не пискнула!

Вона стукнула, да не по мишці, а по столу. Перехитрила змія.

— Дівко, дівко, стели постіль! — каже змій.

— Дак і постелю.

— Дівко, дівко, лягай на полу, а я на печі, тобі на ключі, а мені каміння!

Тут до дівчини мишка прибігла та й каже:

— Ти лізь під піч, а я буду на полу і дай мені ключі.

А змій давай на піл каміння кидати. От він кине камінь, а мишка бігає по полу, кружляє, да все ключиками брязь-брязь, да все в новому місці. Ніяк змій не попаде. А тут півні заспівали. Змій десь дівся, а дівка осталась жива.

Уже вранці баба каже дідові:

– Їдь за дочкою, на тобі кошичок, позбираєш кісточки!

Аж він приїхав, коли бачить, а дочка на порозі сидить у сріблі-золоті — це все змій після себе залишив у золотій скрині.

От їде дід із дочкою, а сучечка-пустолаєчка вибігла за ворота й каже:

— Тях-тях, дідову дочку в золоті везуть, а бабину женихи не візьмуть!

Баба ж ворота відчиняє, радіє, що дідову дочку неживу везуть. Аж бачить, що жива-здорова, ще й в золоті, в сріблі!

Давай баба діда лаяти:

— А сякий-такий!.. Вези ж і мою дочку в ліс!

От дід привіз і бабину дочку в ліс у ту саму хатку.

Привіз, а сам, як і перше, пішов нібито дров нарубати. Стала бабина дочка галушечки варити.

От прийшов змій і каже:

— Дівко, дівко, насип мені галушечок!

А бабина дочка каже:

— Не вдавить тебе, коли насиплю?

Змій тоді:

— Дівко, дівко, сідай зі мною галушечки їсти.

— Не великий пан, будеш їсти сам!

Тут і мишка прискочила:

— Дай мені галушечку!

Бабина дочка і кинула. Кинула й вдруге, а за третім разом змій каже бабиній дочці:

— Да вдар її, щоб і не пискнула!

Бабина дочка і вбила мишку.

Повечеряли. От змій і каже: