Сборник - Правда і Кривда - Побутові, моралізаторські казки та притчі

Вчув це ґазда і каже:

— Знаєш що? Люди вже сіли полуднувати, полуднуймо і ми.

— Що будемо полуднувати, як нема що?

— Ми будемо вигляд робити, що полуднуємо. Махаймо руками, ніби до ротів ложки підносимо.

— Добре, я можу й двома руками махати.

Помахали руками, та й «обід» закінчився.

— Ходімо, — каже ґазда, — коси клепати.

Пішли вони коси клепати. Багач сів за один кущ і їсть, а Панас за другий. Ґазда косу клепає, а наймит клевцем по бабці побиває, а коса в траві.

Поклепав ґазда косу, і йдуть з наймитом косити. Каже Панас:

– Ґаздо, до полудня ви бачили який з мене косар, а тепер я хочу бачити, який з вас: йдіть тепер наперед, а я буду ззаду.

Ґазда підкріпився, бере косою добрий покіс, а наймит порожньою косою гонить та й все:

— Борше, ґаздо, борше, бо шарпну по нозі.

Перейшли вони кілька покосів, так ґазда втомився, що ледве на ногах стоїть. Оглянувся, наймит гонить порожньою косою.

— Ти що робиш?

— Та, ґаздо, ми робили вигляд, що полуднуємо, а тепер я роблю вигляд, що кошу.

Змовчав багач, бо вони домовлялися, що ні наймит, ні ґазда не мають права злоститися.

Увечері приходять додому, повечеряли й полягали спати.

Вранці будить ґазда:

— Вставай, Панасе, впрягай воли, поїдемо в ліс по дрова.

Запряг Панас волів і чує таке:

— Ти їдь наперед, а я трохи пізніше приїду, лише віз у лісі поверни.

Дала йому ґаздиня сухар і каже:

— Розмочи десь у воді та й з'їж.

Їде він попри корчму. Зліз із воза, взяв собі паленки, ковбаси, поволі їде та й снідає. У лісі перевернув догори колесами віз, рубає дрова та все між колеса складає. Нарешті зрубав великого граба й пустив у калабаню, аби ніхто його звідти не витяг.

На це надходить ґазда:

— Ти що робиш?

— Те, що ви казали.

— Бовване, та я ж казав повернути волами, а не перевертати воза!

Дивиться, а то ще не все.

— Та нащо ти такого великого граба в калабаню спустив? Звідти його в п'ять пар коней не витягнуть.

— Та я спустив його у воду, аби трохи розмок, бо такий твердий, як той сухар, що його мені на сніданок ваша жінка дала. Може, від води легший буде.

— Ти вже ліпше до мене не обзивайся, бо зі злості ще в тебе сокиру встромлю.

— Більше не буду нічого говорити, лише не забувайте про нашу умову.

Відвернули воза, наложили дров повну фіру — їдуть. А наймит так підрихтував, аби колесо злетіло. Ґазда того не бачить, що одного колеса вже нема, бо воли сильні, тягнуть.

Зупиняє ґазда фіру на березі й каже:

— Пора пригальмувати.

— Вже, ґаздо, само гальмує.

Подивився ґазда.

— Бовване! Та ми без колеса ідемо?!

Панас мовчить.

— Та, бовване, чому не обзиваєшся?!

Подав голос:

— Ви ж грозили; що зарубаєте, як заговорю, то я мовчу.

— Ну, говори.

— Та колесо ще в лісі злетіло.

Ґазда аж кипить зі злості.

— Біжи додому, принеси колесо, але аби ніхто не бачив, що ти колесо несеш, бо скажуть люди: аж два до лісу поїхали, а колесо загубили.

Прибіг додому.

– Ґаздине, казав ґазда, аби ви дали колесо.

— Десь у стодолі є — візьми.

Він колесо в руки, спиці порубав, обруч поламав-погаратав, скидав усе в мішок — на плечі й приносить на гору.

— Ти що в мішку несеш?

— Колесо. Ви ж казали, аби ніхто не бачив, що я несу. Заднє колесо велике, у мішок ніяк не лізло, то я мусив порубати.

Ґазда почав скрипіти зубами.

— Слухай, йди додому й принеси колесо.

— Як, — питає, — нести?

— Най вже тебе бачить ціле село: і піп, і дяк, і вся громада — лише неси, бо ми до півночі тут просто'імо!

— Добре.

Прибігає додому, колесо хапнув і до хати.

— Колесо несу! — так крикнув, що ґаздиня аж з ліжка зірвалася.

Прибігає до сусіда і теж так крикнув. Так бігає від хати до хати по селу й кричить, що колесо несе… Ґазда чекав-чекав — уже вечір, а наймита нема. Випрягає воли, приходить додому.

— Жінко, ти наймита не виділа?

— Аби тебе Бог скарав з твоїм наймитом! Він тут як ревкнув, що колесо несе, то я аж перелякалася.

Він — до сусіда, а сусід каже:

— То не наймит, а якийсь вар'ят! Був, крикнув, що колесо несе, й побіг далі.

Шукав хлопця до півночі, але не знайшов. Переночував, а вранці шукає далі. Жаліються люди, що серед ночі будив і кричав, що колесо несе.

Зустрів Панаса коло попа:

— Ти куди йдеш?

— Вже піп і громада бачили, що я колесо несу, — ще покажу дякові і йдемо.

— Ти вже чисто звар'ював! Не неси далі.

— Це ви, ґаздо, казали.

Приходить господар додому й говорить жінці:

— Ти знаєш, мусимо розлучитися з тим наймитом. Через нього весь наш маєток піде намарне.