Сборник - Правда і Кривда - Побутові, моралізаторські казки та притчі

Пішли бідний брат з жінкою, з парубком у комору, набрали на оберемок одежі, скільки можна було. Пішли і другий раз: набрали й вдруге по стільки ж. Пішли і втретє, набрали і втретє.

— Ну, брат, — каже багач, — узяв одежу, бери й комору, бо як мені її спалить, то й вся оселя згорить.

Забрали й комору, перенесли.

— А що, дядьку, тепер є що надіть тобі і дядині?

— Спасибі тобі, небоже.

— А знаєш що, дядьку, де в твого брата гроші стоять?

— Та цур їм, навіщо вони нам?

— Та то я тільки так питаю.

— У погребі в нього скриня стоїть, залізним цепом до стовпа прикована. Повна червінців, так без ліку гаспидів син і сипле туди!

Парубок намотав на вус.

Встав уночі, пішов на гробовище, оп'ять вирив тещу, взяв її на оберемок, поніс до багача в двір, вніс у погріб, одімкнув скриню з грішми, порозкидав гроші скрізь по погребу, посадив тещу в скриню, понасипав їй червінців у жменю, прикрив трошки її віком; засунув погріб та й пішов. Прийшов додому й ліг.

Коли це багатий устав уранці та й пішов до погреба, щоб грошей взяти, — йому треба було на щось багато грошей. Одпер погріб, дивиться — скрізь гроші валяються; коли до скрині — аж там теща сидить… Аж дух заперся в нього — і не скрикнув… Як вискочив з погреба, як зарепетує:

— Каленику, біжи скоріше до батюшки! Як можна швидше! Скажи, що оп'ять прийшла!

Той, як почув, то аж нестямивсь! Як дремене до попа! Прибіг, аж піна йому з рота.

— Що таке? Що таке?

— Оп'ять прийшла…

— Оп'ять прийшла?.. Оце так! Оце так! Семене! Семене! Бери Євангелію! Пошли, нехай ідуть до церкви, нехай заберуть хорогви… Нехай в усі дзвони дзвонять…

А сам вбирається, та з ляку надів один чобіт, а один черевик, та ще й на босу ногу… Вийшли з хати, та вже Каленик за ворітьми вгледів, та каже:

— Батюшко, що це в вас таке? Халяву, чи що, загубили?

— Де? А! Якраз! Якраз! Се черевик… Біжи скоріше, найди мені чобіт.

Побіг Каленик у хату, шукає чобота, облазив скрізь, аж піт з нього ллється, та усе ніяк і не найде, та репетує на всю хату:

— Де батюшчин чобіт?

А піп стоїть надворі, мороз такий, що аж литки почервоніли на морозі, а йому байдуже, він тільки думає про Параску та про те, що йому буде за те, що ніяк не заклене зверх'естественної сили… Дійде до митрополита, то той розстриже за те, що не вмів заклясти. Принесли чобіт — насилу знайшли. Взув. Як дременуть — та до самого двору, не переводячи духу. «Да воскреснет Бог» батюшка вичитують, а дзвони ревуть, аж земля стогне. Зібралося миру видимо-невидимо… А багатий стоїть коло воріт, як пуп, синій, посинів на морозі, та все дожидається попа. Прибіг піп. Бух попові в ноги:

— Батюшко, чи не дать знать митрополиту? Може, в нього закляття не таке, як у вас?

— Е, не знаю, не знаю… Це вже… це вже… це вже свише… зверх'естественная сила… Не знаю.

— Дивіться, батюшко, всі гроші понівечила, тут, мабуть, більше як з мільйон попаскудила.

— Так, так, це вже не твої — це чортові гроші.

— Так будьте ласкаві, якщо те — то б до митрополита…

А парубок стоїть та каже:

— А що мені дасте, як я її так заховаю, що і поки світу сонця, то не вилізе? Не треба буде й до митрополита посилать.

Піп як почув, то аж баньки вивалив…

— А як же ти зробиш? Хіба можеш?

А багатий бух йому в ноги:

— Зроби, будь ласка! Що схочеш, те й бери, тільки зроби, щоб більше не вилазила.

— Зроблю. Оддай мені тільки ті гроші, що чортяка порозкидала, більш мені нічого не треба.

— Бери, зроби милость, я ще й рад буд.

— Добре, так ходім же.

Пішов у погреб, витяг тещу з скрині, взяв на плечі.

— А ходім, люди добрі, подивитесь, буду ховать; уже після мене не вилізе.

Прийшли на гробовище: положив тещу в труну, накрив віком, загріб землею, обійшов тричі гробок, переступив, плюнув на гробок.

— Оце, — каже, — ніколи не вилізе.

А багач од радості аж плаче:

— Спасибі, дай Бог здоров'я, іди бери гроші ті, що чортяка порозкидав по погребу; бери, куди хоч тільки й дінь.

Пішов парубок додому.

— А беріть, дядино, мішок, і ви, дядьку, та ходім.

Пішли. Нагребли три мішки, принесли, та ще раз пішли та по мішку набрали — принесли.

— Тепер ходім, дядьку, візьмем і скриню.

Принесли і скриню, зсипали в неї гроші.

— Тепер, дядьку, замикай; буде з тебе?

— Буде, небоже.

— Тепер давай розпрощаємось з вами.

— Давай, небоже.

Став бідний брат хазяйнувати. Купив волів, купив корову, купив пару коней добрих. Купив земельки: та як пішов хліб родить, то за рік так піднявся, що на все село багачем став. А багатому брату пішло все вниз та вниз. Згоріло в нього два млини, згоріла клуня, погорів і хліб, усе чисто. Пішов до бідного брата: