Михаил Стельмах - Правда і кривда

Драма на 3 дії, 11 картин з прологом та епілогом

Дійові особи:

Безсмертний Марко Трохимович.

Безсмертна Ганна — його мати.

Тетянка — його дочка.

Задніпровський Григорій Стратонович.

Степанида — його зведена сестра.

Євмен Дибенко — конюх

Іван Гайшук — конюх

Безбородько Антін.

Борис енко — перший секретар райкому.

Кисіль.

Броварник — голова сусіднього колгоспу.

Отець Хрисантій.

Мавра Покритченко — колгоспниця.

Іванко — її сип.

Хведько — хлопчик.

Гордієнко Зіновій — пасічник.

Гордієнчиха — його дружина.

Тримайвода Василь — колгоспник.

Тримайвода Варка — його дружина.

Бойчук Ольга — колгоспниця.

Куценко.

Шавула — завгосп.

Мамура — комірник.

Чорноволенко — слідчий,

Наглядач.

Попілуйко.

Черниця.

Чорт.

Секретарка.

Члени бюро райкому.

В пролозі:

Бог.

Святий Петро.

Смерть.

Оленка — дружина Безсмертного.

1-й поранений.

2-й поранений.

3-й поранений.

Санітар.

Медична сестра.

Полковник.

Чоловіки, жінки, діти.

Дія відбувається на Україні в 40—50-х роках.

Розпорюючи темряву, землю і воду, біля ріки шаленіє бій. Вищить, завивае, скрегоче і лязгав невидиме залізо, кричать, командують і стогнуть люди, болісно іржуть поранені коні. Угору звивається Клапоть підпаленого неба, в його одсвіті окреслюється ветха, з роз'верженими і скаліченими склепіннями сільська церковка. Ось угорі Жар-птицями промчали «катюші», у церкві захиталися свічі й боги. Тут біля апостолів і святих лежать і сидять поранені воїни. Сивий бог-отець з полупаною землею в руці сумно дивиться на солдата, якому сестра забинтовує голову. Біля молодцюватого Георгія Побідоноспя лежить непритомний, а пов'язкою на очах Марко Безсмертний. Літній санітар намагається стягти а нього чоботи.

1-й поранений (марячи). «Нарцис»! «Нарцис»! Я «Лілея»! Як чути?

2-й поранений (прислухаючись до бою). Тепер чути! Не тільки нам, а й богу-отцю, богу-сину й духу Святому. А вони слухають і мовчать.

3-й поранений. Теж мають роботу: відділяють душі від тіла.

1-й поранений. «Нарцис»! «Нарцис»! Я «Лілея»!..

3-й поранений. Та замовкни ти з усіма своїми квіточками. Теж мені «Нарцис» знайшовся.

Санітар (стягаючи чоботи з Безсмертного). Товаришу поранений, не вольнуйтесь! Живі квіти ніколи не заважають у житті.

3-й поранений. Так то живі…

Санітар. А хто вам заважає бачити їх живими? От він говорить «Нарцис», а ви, конєшно, й уявіть собі нарциса, як він гарячим весняним оком дивиться на вас, ще й сльозинку тримає в собі, наче поранений.

3-й поранений (посміхнувся). Фантазія!

Санітар. Ні, точка зренія! (Знявши чоботи з пораненого). Ви тільки погляньте! У нього замість онучі есесівський прапор!

Безсмертний (наче відповідаючи санітару). Топчу фашизм, топчу кривду!

Санітар (з роздертим прапором у руках). Везе ж людям! Я за цей прапор орденок відхопив би, а він… Чудило… Сестричко, може, йому ще дати снотворного?

Сестра заперечливо похитала головою.

3-й поранений (дивуючись). Ніби він іще живе?

Санітар. Дихає… О! Навіть співати збирається…

3-й поранений (махає рукою). Та що ти?..

Над церквою знову пролітають «катюші», а в церкві тихо-тихо забриніла Маркова пісня.

Безсмертний (співає).

Ой не знав козак… та не знав Супрун,

А як славоньки зажити,

Гей, зібрав військо… славне запорізьке

Та й пішов він… орду бити…

Пісню підхоплюють бійці, вона підіймається над біснуванням битви, натхненними стають обличчя поранених, і наче веселішають мальовані боги. Коли стихав останній звук, третій поранений зачудовано поглядав на Марка і махав рукою.

3-й поранений. Фантазія! (Присовується ближче до Марка і, вивчаючи, дивиться на його забинтоване обличчя, потім зітхає).

Безсмертний ворухнувся.

Марку, ти живий?.

Безсмертний. Хіба не бачиш?

3-й поранений. Я-то бачу… А як ти?..

Безсмертний. Я?.. Я пам'яттю бачу.

3-й поранений. Пам'яттю! І що ти бачиш?

Безсмертний. Що?..

Темніє. Наче з глибини років, обізвалася пісня:

Шкода, мамцю, шкода

Вишневого цвіту,

Що розвіяв вітер

По всім білім світу.

До Марка наближається образ його дружини Олени.

Олено! Оленко!.. Дружино моя… Де ж ти взялася?

Олена. Я йшла до тебе, ішла крізь неволю, крізь фронти, крізь колючий дріт, крізь мотки Бруно…

Безсмертний. І тебе не вбили?

Олена. Ні… Мене повісили… Ти плачеш, Марку?