Сборник - Правда і Кривда - Побутові, моралізаторські казки та притчі

Став Іван царем у тій державі. І тепер царює, коли не вмер.

Був собі один пан, на вигляд смирний-пресмирний, тихий-претихий, ласкавий-преласкавий. Все чинив облесно, та з зітханням, та з поклоном, але люди боялись його гірш вогню, гірш чуми і мору лютого.

Бо як тільки не вийде який сердега на роботу вчасно, то так і знай, що пришле економа, і той забере у нього чвертку майна.

А не вийде сердега другий раз, то вже половину, а як хто непослух вчинить, — то всю хатню утвар забере.

А бити, лаяти — боронь Боже!.. Та скільки-то горя з ним люди пізнали, скільки сліз кривавих пролилось, скільки сиріт безталанних лишилось…

І от поїхав той пан раз до церкви. Висповідався та й їде цугом назад, але в лісі чує — кричить щось іззаду.

Оглядається — аж то дяк церковний біжить за ним та й кричить зачекати.

Стримав пан коні, а дяк і каже йому, що так і так, ваша вельможність, забули отець-батюшка, які гріхи ви йому сповідали, то й послали мене навздогін, щоб ви сказали ще раз, бо їм треба відмолювати ваші гріхи.

Ну, пан і каже знов:

— Сповідався, щоб простив мені Бог гріхи мої тяжкі, що я якось у святу п'ятницю масне в рота взяв, ще якось, нехотячи, кицечці моїй хвоста притис та ще фурману якось лайливе слово сказав.

— Ага, — каже дяк, — і то все, ваша вельможність?

— Все, — каже пан.

— Ага, — каже дяк, — то ви, ваша вельможність, забули ще один маленький грішок — то ваше багатство, що ви його із сліз сирітських збудували.

Та й — раз із себе дяківську одежу, а пан як завидить, що це Кармелюк, та як наробить ґвалту, а Кармелюк тоді — раз, бере одну тополину та й пригинає, бо сильний був, пригнув її, та тоді мотузок панові на шию — р-раз, та й каже:

— Ну, піднімайтесь, ваша вельможність, там уже й решту гріхів здасте. — Та й пустив тополю догори. І тільки вітер свиснув!

Жив собі один бідняк, якого звали Миколою. Мав він лише стару хатчину, а в тій хатчині повно дітей.

Одного разу пішов Микола з жінкою в ліс: він — по дрова, жінка — по гриби. Коли дивляться — багач, у котрого Микола мало не задарма цілий рік служив, веде з ярмарку корову.

Жінка Миколи зашепотіла:

— Коли б нам таку корову! Було б дітям молоко!

— Цить, жоно, — відповідає Микола. — Багач мені винен, то й корова буде наша.

Залишив він жінку в кущах, а сам пішов на дорогу. Тихцем підійшов до корови, зняв з рогів мотузку, засилив собі на шию. Корова — в ліс пастися, а Микола йде за багачем. Зраділа жінка, бо зрозуміла хитрість чоловіка і повела корову додому.

А багач ішов і не оглядався. Не знати, як довго ішов би він так, та зустрів знайомого купця.

— Гей, сусіде, — крикнув той ще здалеку, — що ти дав за цього вола?

Багач і тепер не оглянувся, лише сердито буркнув:

— Коли ти й досі не відрізниш вола від корови, то хоч помовчи.

— Та яка то корова, то віл, — реготався стрічний купець. — Як не віриш, то сам подивися.

Багач озирнувся і за голову схопився:

— Чорт таке видів?! Купив добру корову, а таке сталося.

Купець посміявся та й пішов собі, а багач став серед дороги і не знає, що робити.

— Звідки ти тут узявся? — питає він Миколу.

— Я й сам не знаю, — відповідає той. — Не пам'ятаю, щоб ти купив мене коровою.

Багач не може отямитися.

— Як ти став коровою?

— Не знаю, — каже Микола, — але здогадуюсь, що прокляла мене одна вдова. Колись я був багатим та скупим. Служила вдова в мене мало не задарма рік. Я скупився заплатити їй зароблене, і за те вона мені залаяла: «Миколо, бодай ти став коровою і був нею доти, доки не виплатиш мені зароблене молоком».

Багач вислухав і вилаявся:

— Послав тебе чорт на мою голову і гроші забрав. Іди собі та не роби сміху з мене.

— Що ти кажеш? — видивився на нього Микола. — Це тобі не обійдеться так легко. Хто чув таке, щоб невинному чоловікові мотузку на шию засиляти? Мусиш на суді відповідати.

Бачить багатий — біда буде. Заплатив Миколі гроші, щоб той згодився мовчати.

Прийшов Микола додому з повними кишенями, а жінка вже встигла корову подоїти і молока дітям наливає.

Через якийсь час корова отелилася, і вигодував Микола другу. Стару вирішив продати.

Ідуть вони з жінкою на торг і корову ведуть. Тільки прийшли, а їх обступили з усіх боків купці, бо кращої корови, як у них, у той день не траплялося. Жінка торгується, а Микола роздивляється довкола. Коли бачить — іде оглядати корову її колишній хазяш. Сказав про це Микола жінці і тихенько вбік. А багач оглянув коров і зашепотів їй на вухо: