Степан Руданський - Співомовки

А той, довго не гадавши,
Казав ножик дати,
Ізламав його та й каже:
«Куцим будеш звати!…»

З копійкою циганчук
По ярмарку ходить
І купив би, може, що,
Та все не знаходить.

Усе таке дороге,
А в нього копійка,
По копійці тільки хрін
Продає жидівка.

Мнявся бідний циганчук,
Далі, що робити?
Без гостинця ж не іти,
Треба щось купити!

До жидівки і побіг,
Купив того хрону,
За пазуху положив
Та й пішов додому.

От удома циганчук
Свіжий хрін смакує,
В носі крутить та вертить,
Сльози не вгамує.

А все-таки неборак
Хрону не кидає,
Іскривився, плаче, їсть
Та все примовляє:

«Плачте, очі навісні,
Щоб повилізали!…
Таже ж бачили самі,
Що ви купували!…»

«Ото, тату, маєм воду, —
Каже циганчук, —
А якби нам іще сиру
Та муки до рук —
Наварили б вареників,
Сіли край стола…»
Тут старому вже по горлі
Слинка потекла…
«А якби нам іще масла,
Отоді балуй!»
Тут старий його фандою:
«А не халасуй!»

Нічка тиха, зорі світять,
А мороз крепить;
Циган сина до місяця
Лицем становить.

«Отак, сину мій Романе!
Отак, дурню, стій
Та з пазухи вийми руки,
До місяця грій!…»

Стоїть бідне циганятко,
Холод каменить,
А старий пішов до хати
Людей туманить.

Витуманив кусок сала,
Хліба бохунець,
Вийшов з хати та до сина —
Син як камінець.

«Ой місяцю! — циган каже.
Жаль твої краси!
Ти лиш світиш, а не грієш,
Дармо хліб їси».

Вийшов циган на толоку,
Косить, бідний, косить —
А господар обідати
Цигана не просить,

А дав чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов таки заставляє
Цигана косити.

І скривився циганюга,
Косить, бідний, косить,
А господар полуднати
Цигана не просить.

А знов чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов таки заставляє
Цигана косити.

Ізнемігся бідний циган,
Косить і не косить,
Аж під вечір пан господар
Вечеряти просить.

Просить його до світлиці,
Садить на посаді,
Наливає чарку, другу…
Такий циган радий!…

От подали сироватку,
Циган уплітає,
Аж тут кума вареники

З печі висуває.

Кинув циган сироватку,
До другого взявся.
Лигав-лигав вареники,
Аж розперезався.

Далі годі! Сидить циган,
Тільки поглядає,
Аж тут кума поросятко
З печі висуває.

Гекнув циган — та й із хати,
Не хоче і ждати:
«Вміли, — каже, — наварити —
Не вміли подати!»

Вивів циган на ярмарок
Коня продавати…
Посходились ярмаркові,
Стали оглядати…

Оглядають — кінь, як сокіл,
І ганчі не має!
А сам циган кругом ходить
Та все примовляє:

«Що конина, то конина!…
А щоб язик мала,
То вона б вам, люди добрі,
Всю правду сказала!»

Купив якийсь ту конину,
Дома оглядає!…
Аж конина його справді
Язика не має…

Сидить циган на городі
Темненької ночки,
До блискавки вибирає
Чужі огірочки.

Та все собі промовляє:
«Блисни, Боже, блисни!»
А господар його ззаду
Як вилами свисне!…

«А сто бісів в твого батька
Та у твої груди,
Розкрадати мою працю!…
А що тепер буде?…»

«Ой батечку, голубчику,
Чиніте, що знайте,
Тільки прошу вас, панотче,
За пліт не кидайте!»

«Оже ж кину!» — «Бійтесь Бога!…»
«Кину, бісів сину!»
Підняв цигана на руки
Та й через пліт кинув.

Тоді циган підійнявся
Та як зарегоче:
«Мені того й бракувало…
Спасибі, панотче!»