Степан Руданський - Співомовки

Закусив пан тлусті губи:
«Z jakej wsi?» — питає…
Мужик підняв шпаченята
Та й одповідає:

«Всі не всі, вельможний пане,
Старі повтікали…
Молоді лиш половив я,
Бо ще не літали!…»

«Kto najstarszy u was we wsi?»
«Баба Терпелиха:
Пережила стара баба
Всіх дідів до лиха!…»

«Gagan jeste! Kto was bije?»
«А хто ж? Бугай, пане!
То так і б’є напропале,
Кого лиш достане!…»

Хтів пан чогось допитати,
Та й не допитався…
«Со z gaganem! Ruszaj prdzej!»
І вперед погнався…

Привіз в місто мужик сіно…
Продав його зрання,
Купив собі добру миску
Драглів на снідання!…

І сидить собі на возі,
Драглі уплітає…
Аж той самий пан надходить
Та й його питає:

«Сzy nie sycha do spzedania
Owsa tu, Іване?»
Мужик встав, кругом обнюхав…
«Ні, не чути, пане!»

І сів знову на драбині,
Драглі уплітає…
«Czy ty, chopie, nie wczorajszy?» —
Пан його питає.

«Де вам, пане, я вчорашній?
Гляньте на всі боки:
То мені вже оце буде
Тридцять і два роки!»

Зайшов козак до коршомки.
«Здоров, орендарю!
А налий-но мені, — каже, —
Горілачі чару!»
Налив Мошко одну чару,
Козак вихиляє.
Вихиляє, не ковтає,
Іще підставляє.
Налив другу, козак хилить,
Разом дві ковтає
Та й жидові коло шинку
Трояка кидає.
Підійняв жид, подивився…
«Гирсти, як то буде?!
В мене кожну по три гроші
Пили добрі люди!»
«Мовчи, жиде бородатий,
Тебе не питають.
У нас, — каже, — запорожці
Свою міру мають.
Не першина нашим пити,
Пили ми немало,
А у губу за три гроші
Більше не влізало!…»

Читав рабин свої книги
Двадцять і сім років,
Перечитав всіх талмудів
І усіх пророків…

Читав двадцять і сім років,
Ні з ким ані слова!…
З ним не сміла говорити
Й сама рабинова.

І чи то він свою мову
За той час забувся,
Чи з великої науки
З розуму схибнувся,

А як вийшов уже на світ
Жидову учити,
Він зачав уже на мигах
З нею говорити!…

Чудуються, дивуються
Жиди бородаті —
І давай по цілім світі
Гонців розсилати!

Ганяються гонці всюди,
Мудрих зволікають;
Та щось мови його й мудрі
Не дуже втинають.

Але іде запорожець
Та й почав питати:
«А що у вас, жиденята,
Доброго чувати?…»

Жиди й кажуть козакові:

«Таке й таке діло!…»
«Ет! Дурні ви, жиденята! —
Козак каже сміло. —

А скажіть-но, — каже, — тому
Величному пану,
Що я із ним хоть і зараз
До розмови стану!…»

Пішли жиди до рабина,
Разом повклякали,
Доткнулися його капців,
З страхом запитали,

Чи звелить він козакові
Мовити з собою…
Рабин тільки подивився,
Махнув бородою…

І вернулись жиденята
Козака просити,
Щоби козак із рабином
Ішов говорити…

Прийшов козак, поклонився,
Рабина вітає…
Але рабин встає з крісла,
Палець наставляє…

Наставляє — біс то знає,
Чого рабин хоче!…
Але козак йому сунув
Аж два перед очі!…

Кивнув рабин головою,
Махнув бородою;
Показує йому вгору
Правою рукою!…

«Він угору! Тра донизу!» —
Козак розважає
І нагнувся і рукою
В землю утикає!…

Махнув рабин головою,
Подивився всюди
І складає собі руки
Наохрест на груди!…

Тогді козак приступився —
Як заїде в пику!…
Ціле місто зворухнулось
З галасу та крику!…

Але рабин знов спокійно
Махнув бородою!
Поклонився козакові,
Пішов з жидовою.

Приступили жиденята,
Рабина питали:
«Що пан рабин з запорожцем
Розмовляти мали?»

І сів рабин коло школи
Та й став говорити:
«Я питався: хто б тебе мав
Такий сотворити?…»

А він мало так казати:
«Що питати много?
Той мене мав сотворити,
Хто тебе самого!…»

Я, герехт! Що правда, правда!
Я ще був питати:
Хто б то був, що мав над нами
Небо збудувати?

А воно пак так розумно
Мені відказало:
«Той і небо, хто і землю
Сотворити мало!…»

Я ще був йому казати,
Що бог не гнівливий,
А воно мені сказало,
Що і справедливий!…»

Підступили й наші люди,
Козака питали:
«А що то ви із рабином
Розмовляти мали?…»