Іван Франко: Давнє й нове

Свічку поставив ти в церкві перед образами, багачу!
Добре зробив ти: ось бач — ярко та свічка горить.

Глянь, ось убогий до церкви прийшов, що його ти покривдив, —
Сплакав і важко зітхнув — свічка погасла твоя!

Вбогому даток ти дав, о багачу, — се добре зробив ти!
Глянь, онде слуги твої, твоїх волів пасучи,

Потратували всю ниву убогого твого сусіда,
Що через кривди твої мусить по жебрах іти!

Глупий! Ти бога здурити гадаєш сим датком мізерним,
Кривда ж твоя, наче грім, супроти тебе гримить!

Не мав багач що ліпшого робити,
Приобіцяв цареві дань платити.

Коли багатство в багача пропало,
Цареві все віддай — і того мало.

Обіцянка пожерла всю мамону,
В ярмо запрягшися, тягни до скону.

Хто славу світу осягнув
Аж по найдальші межі,
Не раз бува подібний він
До наглої пожежі.
З сухих дерев розпалена,
Вона високо буха,
Та швидко попелом сіда;
Так слава наглая з’їда
Не тільки тіло, але й духа.

Так говорить стародавня повість:
Жив раз чоловік богобоязний,
І той сина мав одним одного.
Випав голод лютий у тім краї,
І збіднів той муж богобоязний.
І сказав до свого сина: «Сину,
Бачиш, як збідніли ми страшенно
І не маємо з-за чого жити.
Хочеш, я продам тебе в неволю,
Будеш ти живий, і ми за тебе
Візьмемо для себе на прожиток».
Син сказав: «Роби як хочеш, тату».

От і взяв отець свойого сина
І повів до одного вельможі,
Взяв ціну за нього по угоді
І сказав до нього на прощання: