Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга I

Одного тихого вечора Ґендзі покликав до себе Укон на розмову. «Все-таки дивно… – казав він. – Чого вона приховувала своє ім’я? Прикро, що не знала, як я її любив, навіть якби справді була «дочкою рибалки» й сторонилася мене». – «Та хіба вона мала серйозні підстави для скритності? Будь-коли могла назвати своє скромне ім’я. Але від самого початку стосунки з вами здавалися їй неймовірними. Вона казала, начебто все це їй тільки сниться. Мовляв, думала, що ви мали на меті легковажну розвагу, якщо не видавали, хто ви є, а тому страждала», – розповідала Укон.

«Яке безглузде суперництво! Я зовсім не мав наміру приховувати свого імені, просто ще не звик робити непохвальних учинків. Його Величність наставляв мене триматися в рамках пристойності, та й високе становище вимагало стриманості, адже будь-який жарт з моїх уст набував великої ваги. І от того вечора вона раптом так заволоділа моїм серцем, що я подумав, ніби це доля судила нам зустрітися, і тим самим зазнав і радості, й водночас гіркоти. Навіщо моє кохання до неї було таким глибоким, якщо тривало так недовго? Розкажіть мені докладно про неї все, що знаєте. Тепер уже нема чого приховувати. Через кожних сім днів треба буде писати імена будд, але для кого? І за кого мені молитися?» – питав Ґендзі.

«А що ж я могла б від вас приховувати? Просто я думаю, що після її смерті не годиться розводитися про те, що за життя вона вважала таємницею… – відповіла Укон. – Батьки її рано повмирали. Батько прозивався Саммі-но цюдзьо, тобто мав звання «цюдзьо» і третій ранг. Він безтямно любив дочку, але, видно, через переживання від невдач у службовій кар’єрі передчасно покинув цей світ, а після того як його не стало, чисто випадково вона зійшлася з паном То-но цюдзьо (тоді ще у званні «сьосьо» – молодшого офіцера Імператорської охорони). Упродовж трьох років він підтримував з нею щирі любовні стосунки, але торік восени з дому Правого міністра [100] Дочка Правого міністра була першою дружиною То-но цюдзьо. надійшов погрозливий лист, тож вона, людина боязкої вдачі, мимоволі заховалася у своєї годувальниці в західній частині столиці. Живучи в її убогій оселі, вона задумала перебратися в яке-небудь гірське село, та оскільки в нинішньому році цей напрям виявився забороненим, то вона, перечікуючи заборону, тимчасово зупинилася в тому жалюгідному місці, де ви, на превеликий для неї жаль, вперше її помітили. На відміну від інших людей, вона була дуже сором’язлива й понад усе на світі боялася, що хто-небудь дізнається, що в неї на душі, а тому, напевне, здалася вам потайною». – «Саме так», – подумав Ґендзі, зіставляючи її розповідь з історією, колись почутою від То-но цюдзьо, і ще ніжніше згадав про покійну. «То-но цюдзьо сумував, що не може знайти дитини, – сказав він. – Значить, це таки правда?…»

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Квітка (wisteria, горобейник) мурасакі – непримітна лугова рослина, з коренів якої отримують пурпурову фарбу, колір кохання. Фарба фудзі-іро, або мурасакі-іро, в японській колористиці є найбільш шляхетною. Наприклад, негласно, згідно з протоколом, якщо відомо, що на державному прийомі імператриця буде в сукні кольору фудзі, або мурасакі, то інші дами мають подбати про іншу колористику свого одягу.

В японській історіографії періодизація історії відмінна від європейської.

Думка, що прийшла в музеї Д’Орсе в Парижі. Мине час, і твори японських імпресіоністів з’являться водночас або навіть раніше, ніж імпресіонізм у Франції. Це школа «Укійо-е» – Утамаро, Хокусаї, Хіросіге та ін.

Ньоґо – придворна дама третього (після імператриці) рангу, зазвичай принцеса або дочка міністра, яка могла стати імператрицею; кої – наложниця, придворна дама четвертого-п’ятого рангу, як правило, дочка придворного четвертого-шостого рангу.

Стародавня японська назва Китаю.

Ян Ґуйфей – улюблена наложниця китайського імператора танської династії Сюаньцзуна (685–762), любов до якої, зокрема, стала причиною заворушення під проводом Ань Лушаня. На вимогу повстанців імператор був змушений її стратити. Коханню Ян Ґуйфей і Сюаньцзуна присвячена поема «Вічний смуток» китайського поета Бо Цзюйі (772–846).