Бгаґавад-ґіта

34. Огида і хіть — почуття споконвіку тілесні,
Від цих ворогів хай рятують нас сили небесні.

35. Призначену дгарму сповняй, не шукай досконалу,
Умри в ній, як треба: з чужого-бо користі мало».

36. Промовив тут Арджуна: «О, просвіти мене, Боже:
Хто всупереч волі схиляти на гріх мене може?»

37. Почув він: «То гнів, що усе спопеляє до решти,
То пристрасть, то страх, то твоє честолюбство, нарешті.

38. Як димом вогонь, як залізне люстерко — іржею,
Як зародок плівкою — світ оцей вкритий олжею.

39. Гнів — мудрості ворог, що досі у безвість не канув,
Вогонь ненаситний в одежі одвічного Ками.

40. Чуття, манас, буддхі (свідомість) гніздом його звуться;
Знання заслонивши, він дурить втіленних заблудших.

41. Якщо ти зумієш свої почуття подолати,
То й того, що розум затьмарює, вб’єш супостата.

42. Могутня є сила чуттів, але розум — над нею,
Над розумом — вічна душа, а Господь — над душею.

43. До нього прямуй і ділами своїми й думками,
І лихо здолаєш в особі звабливого Ками».

1. «Знай, — Крішна сказав, — я цю йоґу по віщому знаку
Звістив Вівасванту, той — Ману, а Ману — Ікшваку.

2. По черзі отак пізнавали її раджа-ріші,
Та з часом губитися стали сліди її віщі.

3. Тож нині тобі заповім йоґу цю незнищенну:
Пізнай, послідовнику й друже мій, тайну священну».

4. «Спочатку вродивсь Вівасвант, ну а ти після нього,
То як Вівасвантові міг ти повідати йоґу?»

5. «Народжень-бо, Арджуно, в мене і в тебе багато,
Я знаю усі, а тобі їх не суджено знати,

6. Хоч я — вічний Атман — народження й смерті не маю,
Та волею з власної майї завжди виникаю.

7. Коли беззаконня розхитує світу основу,
Тоді сам із себе народжуюсь знову і знову.

8. Одвіку народжуюсь я для закону і влади,
Для кари злочинців, рятунку блаженних заради.

9. Хто мого народження опанував таїною,
Нових не зазнає народжень — зіллється зі мною.

10. Хто пристрасть здолав і наповнився мною до краю,
Очистився той і в буття моє легко вступає.

11. Із чим хто приходить до мене, тим стрінутий буде:
Без мене немає доріг, лиш моїми йдуть люди.

12. Хто успіху прагне, офіру підносить для неба,
Бо знає, що наміри ділом підкріплювать треба.

13. Розвівши по кастах людей за ділами земними,
Я сам, нерожденний, стою понад кастами тими.

14. Мене не заплямлять діла і їх плід не заманить,
Таким хто пізнав мене — ділом себе не споганить.

15. Так звільнення предки собі здобували при ділі.
Ти теж так живи і дійдеш до жаданої цілі.

16. Що дія, а що є без-дія — не знати й розумним,
Про дію повім тобі — хай покида тебе сумнів.

17. Про дію потрібну й заказану знати годиться,
І теж про без-дію; шлях дії — завжди таємниця.

18. Хто дію в без-дії, без-дію у дії вбачає,
Достойно той серед людей свої справи кінчає.

19. Хто здійснює без розрахунку свої починання,
Той дію спалив пізнанням і досяг осяяння.

20. Хто, діючи, на результат не плекає надії,
Той — вільний, той — зайнятий ділом — нічого не діє.

21. Хто пристрасті власні приборкав, той, зайнятий ділом,
У гріх не впадає, бо діло він здійснює тілом.

22. Вдоволений всім, що б там доля не слала для нього,
Без зла і злоби — чи поразка, а чи перемога, —

23. Він в мудрості вільний, здолавши любов і відразу,
І діло, що звершив як жертву, зникає відразу.

24. Жертовником, жертвою, полум’ям жертви є брагмо,
Куди не прямуєм, із ним ми з’єднатися прагнем.

25. Богам офірують пожертву одвіку йоґини,
І в полум’ї жертви офіра ніколи не гине.

26. Той власні чуття свої кинув у пломінь покути
І палить бажання, і пристрасті хоче забути,

27. А той свою силу життєву приносить у жертву,
Живу свою кров оберта добровільно у мертву,

28. Майно, навіть подвиги — бачачи в цьому загрозу —
У полум’ї палить нещадно, лишаючи розум.

29. Той вдихові видих, а той видиханню вдихання
Приносить в офіру, гартуючи дух ненастанно,