Автор невідомий: Літопис Руський. Київський літопис

У Татіщева тут додано:<���«хоча не багато учений був, але любив читати книги і пам’ять гостру мав»>.

Із першої молитви Василі я Великого (при послідуванні до причащання).

Див. прим. 11 до 1183 р.

Пісня пісень Соломона IV, 7.

Це остання згадка про митрополита Никифора; скільки він іще діяв — невідомо; неясна справа також із його нібито наступниками Гавриїлом та Діонісієм, яких згадано лише у Новг. І (у списку митрополитів). За Лавр., у 1210 р. на київському митрополичому столі був уже Матфій, який помер 26 (19?) серпня 1220 р.; з цього часу і до 6 січня 1225 р., коли, за Лавр., на престолі сів грек Кирило І, митрополія, з усією ймовірністю, була незайнята. Кирило І, за Акад., помер 1233 р., а в 1236 чи 1237 р. (за цим же джерелом) прийшов грек Іосиф, який сидів у Києві до татаро-монгольського нападу 6 грудня 1240 р.

В Іп. «вь 1 день», у Хл. «въ 8 день»; у Лавр, «въ 28 день, на память святаго отца Моисѣя Єфиопа», — ця дата правильна. Іван був восьмим, останнім сином Всеволода Юрійовича і мав, за Воскр, від невідомої жони сина Михайла; перед Іваном у Всеволода, за Лавр., народився Святослав-Гаврило, який мав сина Дмитрія.

В Іп. І Хл. помилково «зачатия ради».

В Іп. хибно «и того ради», у Хл. «того града».

Передслава Рюриківна була першою жоною Романа Мстиславича, який, за Татіщевим, вигнав її десь у 1197 чи 1198 році, перебуваючи в поганих стосунках з тестем Рюриком Ростиславичем.

За євангельською притчею (Єванг. від Матфія XXV, 14–30), один володар, ідучи в чужу землю, роздав свої гроші-таланти рабам, щоб вони пустили їх у діло, і вони подвоїли їх. Лише один лінивий раб закопав талант (26 кг срібла) у землю і не здобув володареві прибутку; його звеліли кинути в пітьму кромішню, де є плач і скрегіт зубів.

Це число підтверджує правильність літописної дати, бо церкву Михаїла освячено 1088 року; матеріали, подані під 1200 роком, продовжують розповідь про події 1199 року.

Іов ХLII, 17.

Екклезіаст III, 1 (осмислення, виклад тексту).

Псалом XXI, 32; в Іп. «моего», у Хл. «твоего».

Мається на увазі імператор Костянтин (Константин) І Великий, який проголосив християнство державною релігією.

У кн. Вихід (XXXI-ХL) розповідається, що будувати святилище богові Мойсей доручив майстрові-художнику Веселіїлу.

Єванг. від Марка IX, 23.

Звідси і до кінця літопису дати (за поодинокими винятками) не відповідають дійсності; їх немає в Хл.; далі на ці роки зважати не слід. У перекладі, однак, зберігаються всі ці дати, бо вони є в Іп. І винесені, як і попереду, в колонтитули та примітки.

3 якого твору цитата — встановити поки що не вдалося.

Єванг. від Матфія XIII, 17.

Маєтні давали в скарбницю храму багато зі свого достатку, а бідна вдова поклала все, що в неї було, — дві мідні монети (лепти), і це Ісус Христос відзначив особливо (Єванг. від Марка XII, 41–44 або Єванг. від Луки XXI, 1–4).

Текст із «Одкровення», яке приписували Мефодієві Патарському (див. також прим. 11 до 1096 р.).

В Іп. «благолюбна», у Хл. «боголюбна».

Псалом XVIII, 5.

Єванг. від Матфія VI, 9 або Єванг. від Луки XI, 2; із молитви «Отче наш».

Маріам — сестра Мойсея, біблійна пророчиця, яка співала на березі Червоного моря славу богові, що євреї вийшли з Єгипту, а військо фараона Мернепти загинуло під водою (Вихід, XV, 20, 21).

Ісайя ХLV, 16; про острови див. прим. 18 до початкової недатованої частини літопису.

За Біблією, навіть у тяжкі для Іудеї часи бог звелів її правителеві Зоровавелю, — під началом якого перша партія полонених іудеїв у 536 р. до н. е. вернулася з Вавілону, — відбудувати храм Святую святих в Єрусалимі, а коли вони це зробили, бог пообіцяв їм благополуччя (Кн. Аггея). Не випадковою була також дата закінчення підпірної стіни — 24 вересня, шостого місяця березневого року, — так розпочинається друга глава Книги пророка Аггея: «Въ двадесять четвертый день мѣсяця шестаго», і далі ще тричі повторюється це число дев’ятого місяця.

Притчі Солом. XI, 10.