Аристотель - Метафізика

Однак тут виникає питання. Вважається, що все, що діє, має бути здатним діяти, натомість не все здатне діяти діє, тож здатність передніше. [25] Але якби це було так, то ніщо суще не мало б існувати. Адже можливо бути здатним існувати, але ще не існувати.

Одначе якщо погодитися з тим, що кажуть теологи, які все виводять із ночі, або пристати на думку натурфілософів, що всі речі разом [168] Анаксагор. , все одно в результаті маємо так само неможливе твердження. Справді, як може відбуватися рух, якщо немає якоїсь дійсної дієвої причини? Адже не матерія [30] рухатиме сама себе, а натомість теслярство; і не місячне, не земля, а натомість зерна та чоловіче сім’я.

Тому деякі, наприклад, Левкіпп та Платон [169] Див. Тімей, 30 А. , покладають вічну діяльність і вважають, що рух є завжди. Але чому він є і який він, вони не говорять, як і того, чи він відбувається в той чи в інший спосіб, і не вказують причину, чому так, а не інакше. Адже ніщо не рухається [35] як випаде, а натомість завжди в речі бути присутнім щось, що приводить у рух. Справді, скажімо, річ може рухатися від природи в один спосіб, а натомість під дією сили або розуму або чогось іншого в інший спосіб.

Далі, який рух є першим? Адже це дуже важливо. Проте навіть Платон не в змозі назвати те, що він інколи має на увазі як начало, [1072α] [1] що саме приводить себе у рух [170] Федр, 265 С, Закони, 894 Е. . Адже він сам каже, що душа виникає пізніше неба і що водночас із небом [171] Тімей, 34 В. . Отже, вважати, що можливість передує дійсності, почасти справедливо, почасти ж ні (а в якому сенсі справедливо, вже було сказано [172] 1071b 22–26. ). Натомість про те, що [5] дійсність передує можливості, стверджують Анаксагор (адже його «розум» є дійсність) та Емпедокл, який говорить про любов та розбрат, а також ті, хто кажуть, що рух є завжди, як-от Левкіпп.

Отож, якщо дійсність передує можливості, хаос і ніч не існували безконечно, а натомість одні й ті самі речі існували завжди, або періодично, або в інший спосіб. Якщо ж одне й те саме [10] постійно змінюється з певною періодичністю, то все ж таки завжди має лишатися щось, що діє однаково. Але якщо постійно має відбуватися виникнення й знищення, то має бути і щось інше, що завжди діє то так, то інакше. Отож воно має діяти в один спосіб щодо себе та в інший спосіб щодо іншого. В останньому випадку, отже, або внаслідок чогось третього, або під впливом першої причини. То, певно, під впливом цієї першої, бо вона є причиною руху і щодо самої себе [15] і щодо того іншого. Тому перша причина є кращою; адже вона була причиною сталості, натомість причиною зміни є інше. А відповідно причиною того, що завжди відбуваються зміни, зрозуміло, є і те, і друге. Таким чином пояснюються види руху. Отже, немає потреби шукати інші начала.

Оскільки таке пояснення є цілком можливим (бо інакше світ має походити [20] з ночі, або суміші всіх речей, або несущого), вважатимемо ці питання розв’язаними. Отже, існує щось, що перебуває в невпинному русі, і цей рух є круговим (і це зрозуміло не лише з пояснення, але й з дійсного стану речей), а тому перше небо має бути вічним. Отже, існує також певний рушій. Оскільки ж те, що приводиться у рух і саме рухає, є чимось проміжним, [25] то існує певний рушій, який не приводиться в рух нічим іншим, тобто певна вічна діюча сутність. Саме такими є предмет бажання і предмет думки; вони є рушіями, хоча їх самих ніщо не приводить у рух. А найвищі предмети бажання й думки є один і той самий предмет. Адже те, що видається прекрасним, є жаданим, а найбільше бажають того, що справді є прекрасним, позаяк ми прагнемо чогось радше тому, що воно видається нам прекрасним, аніж воно видається нам прекрасним, тому що ми його прагнемо. [30] Отже, началом є мислення. Розум приводиться в рух предметом думки, при цьому предмети думки є як такі особливим рядом сущих. І першою в цьому ряду є сутність, а серед сутностей — сутність проста і така, що перебуває в діяльності (при цьому не слід ототожнювати одне й просте, бо одне означає міру, а означення «просте» вказує на характер самої речі). Одначе і прекрасне, і [35] те чому віддають перевагу заради нього самого належать до того самого ряду. А найвищий предмет думки завжди є найкращим або аналогічним найкращому.

[1072β] [1] Кінцева мета належить до нерухомих сутностей. Це очевидно із наступного розрізнення: справді, кінцева мета є метою для того, хто діє, і полягає в чомусь, на що спрямована дія. Останнє є нерухомим, натомість перше ні. Кінцева мета сама є рушієм, оскільки викликає любов, тоді як усі інші рушії рухають, тому що їх приводить у рух щось інше.