Платон: Іон

Іон. Нестор каже:

Сам же міцніше тримайся в кузові, сплетенім гарно,

Вліво схилившись, і сильно по правому хльосни коневі

З криком гучним, і ремінні в той час попусти йому віжки.

Лівий же кінь хай тримається ближче стовпа, щоб здавалось,

Ніби на всьому бігу об нього черкне неминуче

Колеса вісь. Стережися, щоб каменя не зачепити.

Сократ. Досить. Хто міг би сказати, чи правильно говорить Гомер у цьому місці, чи ні — лікар чи візник?

Іон. Візник, певна річ.

Сократ. Чи не тому, що він знає це мистецтво, чи з якоїсь іншої причини?

Іон. Не інакше, ніж завдяки своєму мистецтву.

Сократ. Хіба не кожному мистецтву призначено Богом відати однією якоюсь діяльністю? Адже те, що ми пізнаємо за допомогою мистецтва стерничого, ми ж не пізнаємо, очевидно, за допомогою мистецтва лікаря?

Іон. Ні, звичайно.

Сократ. І за допомогою мистецтва лікування не пізнаємо того, що за допомогою мистецтва будівельника, чи не так?

Іон. Ні, зрозуміло.

Сократ. Так само, очевидячки, стосовно і всіх мистецтв. Що ми пізнаємо, опанувавши одне мистецтво, того ми не пізнаємо, опанувавши інше. Але спочатку відповіси мені ось на що: чи визнаєш ти одне мистецтво відмінним від іншого?

Іон. Так.

Сократ. Значить, думаєш так, як я, адже я, вважаючи одне мистецтво відмінним від іншого на тій підставі, що одне мистецтво є знанням одних речей, а інше — інших, відповідно до цього називаю одне мистецтво так, а інше — інакше. Чи й ти такої думки?

Іон. Такої ж.

Сократ. Адже якби те й інше мистецтво було знанням одних і тих самих речей, то навіщо називати одне так, а інше — інакше, коли можна було б дізнатися те саме з допомогою будь-котрого з двох? Так, наприклад, я знаю, що ось тут п'ять пальців, і ти знаєш те саме, що й я; і якби я тебе запитав, чи не за допомогою того самого мистецтва пізнаємо одне й те ж, а саме мистецтва рахування, чи за допомогою різних мистецтв, то ти, звичайно, сказав би, що за допомогою одного і того ж.

Іон. Так.

Сократ. Так ось скажи мені тепер те, про що я хотів тебе раніше запитати: чи ти вважаєш, що це стосується всіх мистецтв і що за допомогою одного якогось мистецтва здобувається одне знання, а за допомогою іншого — інше, але, якщо це є інше мистецтво, то й пізнається через нього щось інше.

Іон. Так мені здається, Сократе.

Сократ. Значить, хто не опанував якогось мистецтва, той і не буде здатний оцінити те, що говориться або робиться згідно з цим мистецтвом, хіба не так?

Іон. Твоя правда.

Сократ. Ну, а стосовно тих віршів, що ти їх навів, то хто краще знає, чи Гомер говорить добре, чи ні — ти чи візник?

Іон. Візник.

Сократ. Очевидно, тому, що ти рапсод, а не візник?

Іон. Так.

Сократ. А мистецтво рапсода — інше, ніж мистецтво візника?

Іон. Так.

Сократ. І якщо воно інше, то воно є знанням інших речей?

Іон. Так.

Сократ. Ну що ж; а коли Гомер говорить про те, як Гекамеда, служниця Нестора, дає пораненому Махаону випити цілющий напій, в таких словах:

...прамнійського вливши

В келих вина, натерла козиного сиру на мідній

Терці і білого борошна ячного ще домішала;

Приготувавши напій, їх пити вона запросила, —

то чи тут правильно говорить Гомер, чи ні, яке мистецтво може розпізнати — мистецтво лікаря чи рапсода?

Іон. Мистецтво лікаря.

Сократ. Ну, а коли Гомер говорить:

Миттю в безодню поринула, наче грузило свинцеве. Що до розложистих рогів вола польового припнуте, Тягне донизу гачок на загибель зажерливим рибам,

то як тут скажемо: чиє мистецтво — рибалки чи рапсода — краще розпізнає, що він говорить і чи правильно говорить, чи ні?

Іон. Ясно, Сократе, що мистецтво рибалки.

Сократ. Гляди тепер: якби ти ставив мені запитання й запитав мене так: «Оскільки ти, Сократе, знаходиш у Гомера для кожного мистецтва те, що йому належить вирішувати, то знайди мені й для віщуна, і для мистецтва віщування щось таке, про що йому слід вирішувати, добре чи погано воно написано», — як легко і правильно я тобі відповім. Адже це є в багатьох місцях і в «Одіссеї», — наприклад, те, що говорить женихам віщун, Феоклімен із роду Мелампа:

О жалюгідні! Яке це вас лихо спостигло? Обличчя.

Голови ваші й коліна — вам темрява ночі окрила!

Стогоном все запалало, всі лиця спливають сльозами!

Сіни вже привидів повні, й подвір'я наповнене ними,

В пітьму Ереба вони поспішають, сонце у небі

Зникло раптово — імла лиховісна його огорнула,

часто і в «Іліаді», приміром, у «Бою біля валу», бо й там Гомер каже: