Луций Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

Бувай здоров!

Сенека вітає свого Луцілія!

Здається мені, що росту, окрилююсь і, скинувши з плечей літа, насолоджуюся молодечим запалом, коли чи то з твоїх листів, чи з учинків розумію, наскільки ти перевершив самого себе, не кажу вже про юрбу: ти давно залишив її позаду. Якщо селянина втішають перші плоди виплеканого ним деревця, якщо пастух радіє ніжному молодняку, якщо кожен у своєму вихованцеві бачить власну юність, то що, гадаєш, повинні відчувати ті, хто виплекав у когось його вроджений хист, хто тільки-но під рукою чув податливу вдачу - і раптом замилувався її зрілістю? Ти вже не чужий мені.

Ти - мій твір. Отож, коли я запримітив твоє обдарування, відразу ж узявся за тебе: став переконувати, підганяти гостряком(1), не дозволяючи тобі перейти на повільну ходу,- то й нині роблю, але з тією різницею, що понукаю вже не повільного, а того, хто біжить, та ще й мене понукає. Мабуть, запитаєш, чого б я ще вимагав од тебе.- Справді, досягнено чимало; недарма кажуть: «Початок - наполовину зроблене діло»(2). Це стосується також душі: хто бажає стати доброчесним, той вже на половині дороги до самої доброчесності. А знаєш, кого назву доброчесним? Людину досконалу, цілісну, яку не зможе зіпсувати жодна сила, жодна скрута. Таким у майбутньому бачу і тебе, якщо й далі будеш не менш завзятим і наполегливим, якщо намагатимешся, щоб не було розбіжностей між твоїми вчинками та словами: щоб вони відповідали одне одному, мовби карбовані були однією печаткою. Ще немає ладу в душі тієї людини, чиї вчинки - безладні.

Бувай здоров!

Сенека вітає свого Луцілія!

Коли так ревно прошу тебе, щоб ти не занедбував своїх занять, то я стараюся передусім для себе: хочу, щоб ти був мені другом. А це можливе лишень тоді, коли продовжуватимеш почату справу - вдосконалюватимеш себе. Тепер ти любиш мене, але ще не став моїм другом.- «То як? Хіба то різні речі?» - Авжеж! Та ще й цілком неподібні: хто твій друг, той неодмінно любить тебе, але той, хто любить тебе, той ще не мусить бути твоїм другом. Тим-то дружба - завжди корисна; любов - іноді й шкідлива. Тож удосконалюйся хоча б заради того, щоб ти навчився любити. А ще - поспішай, коли вдосконалюєшся для мене, аби не трапилося, що збагатишся мудрістю для когось іншого. А я вже наперед смакую плоди, вже уявляю, як-то ми живемо, наче однією душею, як-то, полишаючи мене з віком, мені знову передається моя снага - від тебе, хоч ти вже і не настільки молодший. Але я ще й у дійсності хочу відчувати радість. Вона, щоправда, напливає на нас від тих, кого любимо, навіть за їхньої відсутності, вона навідує нас, та радість, радше - легка її тінь. Бачити, бути обіч, розмовляти - лише в тому є щось від живої насолоди(1). А ще коли бачиш не тільки того, кого б хотів бачити, але й саме такого, яким хотів би його бачити. Зроби ж мені великий дарунок - подаруй самого себе! А щоб не баритися, думай над тим, що ти - смертна людина, а я - людина стара. Поспішай до мене, але до себе - насамперед! Удосконалюйся, але найперше дбай про те, аби ти був у злагоді з самим собою. Кожен раз, коли схочеш пересвідчитися, чи вже чогось осягнув, задумайся над тим, чи нині бажаєш того самого, чого й учора бажав. Переміна бажань - ознака пливкої душі, яка з'являється то тут, то там,- куди вітер подме. Не блукає лиш те, що на стійкій засаді. Такою перевагою втішається хіба мудрець або в якійсь мірі той, кому вже не так далеко до тієї досконалої мудрості. Яка тут різниця? - Той другий, хоч і не змінює місця, все ж похитується, мов на хвилі, перебуває в русі; перший - навіть не похитується.

Бувай здоров!

Сенека вітає свого Луцілія!

Порадь своєму другові, щоб він усією душею зневажив тих, хто йому дорікає: от, мовляв, замість почесної посади обрав затінок і дозвілля, над усе поцінував спокій, хоч міг уже бути на вищому становищі. Вони, ті осудливі добродії, щоденно бачитимуть докази того, що він таки не знехтував своїм добром. Адже ті, кому заздрять, не стоять на місці: того виштовхнули, той - летить сторч головою. Щастя - неспокійна річ: воно само себе діймає турботами; як не тим, то цим висушує мозок. Гостряком понукає кожного бігти за чимсь навздогін: одних - за владою, інших - за розкішшю; тих надимає, цих - розніжує, всіх же, врешті, кладе на лопатки.- «Але ж дехто непогано переносить його».- Авжеж. Як, наприклад, чарку. Не дай себе переконати, що щасливим є той, кого облягають юрбою: до нього збігаються, як до ставка,- аби зачерпнути, аби скаламутити.- «Моєму другові дорікають легковажністю, лінивством».- Хіба не знаєш, що дехто говорить усе навпаки, надаючи словам протилежного змісту? Багатьох, приміром, називали щасливими. І що з того? Були вони такими? Не дбаймо й про те, що декому він видається надто суворим, непривітним. Арістон(1) казав, що йому більше до вподоби юнак похмурий, ніж веселун, улюбленець юрби. Молоде вино, котре терпкувате, щипке, згодом стає добрим вином, а те, що подобається на смак іще в бочці, з часом хіба що псується. Отож хай називають твого друга понурим, хай вважають його ворогом своєму ж успіхові: згодом та його понурість піде йому на добро, тільки б не перестав плекати чесноту, тільки б і далі вбирав у себе вільні науки - не ті, якими достатньо лиш окропитися, а ті, що ними наскрізь повинна перейнятись душа. Саме тепер йому пора вчитися.- «Як це? Хіба є такий час, коли не треба вчитися?» - Звичайно, нема. Але якщо в будь-якому віці похвальним є віддаватись науці, то не в будь-якому віці годиться записуватися в учні. Ганебне й смішне видовище - старець за букварем! В зеленому віці треба набувати, у сивому - користуватись набутим.