Еврипид - Трагедії (збірка)

Мені, Креонте, превелика слава ця

Не вперше заважає й завдає біди.

Того розумним не назву я батечка,

295] Що діток надто мудрими виховує.

Взиватимуть їх земляки із заздрощів

Неробами й всю злість на них зганятимуть.

Новітню мудрість провістивши неукам,

Не мудрим - трутнем серед них уславишся.

300] А стань на п'ять над тими, що розумними

Вважались досі, то й тебе зненавидять.

Прийшлось такої ж долі і мені зазнать.

Одним завидно, що я мудра, іншому -

Що я спокійна, а тому - що надто я

305] Сувора, хоч я й не така розумна вже!

А ти боїшся, щоб не учинила щось.

Не бійсь, Креонте, не така могутня я,

Щоб сміла й на державних владців важити.

Та й за що? Що за того видав доньку ти,

310] Кого вподобав? Мужа я ненавиджу,

А ти, здається, учинив розсудливо.

Та я не заздрю, що тобі щастить отак.

Одружуйтесь з ким хочете. Мені ж у цім

Краю дозвольте жити. Хоч і скривджена,

315] Мовчатиму я, корячись сильнішому.

КРЕОНТ

Ти солодко співаєш, та боюсь, проте,

Щоб серцем на лихеє ти не зважилась.

Ще менш тобі, ніж досі, зараз вірю я.

Палкої легше встерегтись людини нам,

320] Аніж лукавої та обережної.

Іди ж бо швидше і облиш розмови ці.

Мій рішенець - незмінний, залишатися

Тобі не вільно з нами, ти-бо ворог мій.

МЕДЕЯ

(обнімаючи коліна Креонтові)

Клонюсь до ніг - в ім'я дочки-відданиці!

КРЕОНТ

325] Мене ти не вговориш, марно й слів не трать.

МЕДЕЯ

Чи ж виженеш і на мольби не зглянешся? [73]

КРЕОНТ

Атож, бо більш за тебе свій я рід люблю.

МЕДЕЯ

Мій краю рідний, як тебе я згадую!

КРЕОНТ

Й мені, після родини, найлюбіший він.

МЕДЕЯ

330] Ой горе, горе для людей любов ота!

КРЕОНТ

А це, здається, як кому вже випаде.

МЕДЕЯ

(з розпачем підносячи руки)

Не милуй, Зевсе, в цих нещастях винного!

КРЕОНТ

Йди геть, шалена, й від журби звільни мене.

МЕДЕЯ

Моя журба - що й не знайти вже більшої.

КРЕОНТ

335] Діждешся ти, що слуги випхнуть силою.

МЕДЕЯ

Та ні, Креонте, я тебе проситиму...

КРЕОНТ

О, як мені ти, жінко, та й набридла вже!

МЕДЕЯ

Я йти готова. Не про те благаю я.

КРЕОНТ

Чого ж ти хочеш? Чом не відстаєш ніяк?

МЕДЕЯ

340] Дозволь мені лиш днину тут зостатися, -

Ще не збагну я, де ж мені подітися

Й притулок дітям де знайти, бо батько вже

За них не потурбується. То зглянься ж бо

На бідолашних. Тож і в тебе діти є,

345] Невже ж ти й до сиріток не зласкавишся?

Вигнання не страшить мене, - як плачу я,

То тільки над гіркими їх нещастями. [74]

КРЕОНТ

Я не родивсь тираном, але жалістю

Не раз собі самому вже пошкодив я.

350] Отак і зараз - знаю, що не те роблю,

Та будь по-твоєму. Запам'ятай лише:

Як світич божий, завтра в небі сходячи,

Тебе застане з дітьми ще у межах цих, -

То смерть тобі. Моє несхибне слово це,

355] А нині - можеш днину ще зостатися,

Боюсь лише, щоб лиха не накоїла.

(Віддаляється з почтом до міста).

ХОР

Леле-леле, нещасна жона!

Як же тяжко страждати тобі довелося!

І куди тобі йти? Де гостинна земля,

360] Де той дім, що прийняв би тебе у біді

Й дав би захист тобі й порятунок?

До якої ж безодні нещасть, о Медеє,

Спрямував тебе бог неприхильний!

МЕДЕЯ

Все скрізь погано йдеться, що й казати вже!

365] Але на цьому не кінець. Не думайте,

Й подружжю молодому тяжко прийдеться,

Черпнути горя доведеться й тестеві.

Невже б до нього дурно так я лащилась,

Якби не для користі, не для хитрощів?

370] Мовчала б тільки і не ворухнулась би.

А він, замість мене прогнати й задуми

Ці притлумити, із дурного розуму

Ще день дозволив тут мені лишатися

На те, щоб трьох я встигла ворогів своїх

375] Життя позбавить - мужа й батька з донею!

На те багато, подруги, є способів,

Але який обрати з них, - не знаю я:

Чи підпалить весільний дім, чи, потайки

Прокравшися до їх постелі шлюбної,

380] у печінки їм гострий увігнати меч?

Але одно бентежить: як на замірі

Мене захоплять, щойно на поріг ступлю,

То й пропаду на глум я ворогам своїм.

Та краще йти вже шляхом уторованим -

385] Із світу їх отрутою спровадити.

Гаразд!

От їх убито. А мені ж де дітися?

Де край той і оселя, що дали б мені

Свою гостинність і безпечний захисток?

Нема їх. Краще трохи більше вижду я [75]

390] Й, якщо оплот надійний десь знайду собі,

Підступне вбивство потай готуватиму.

А як нічого, крім нещасть, не виграю,

Візьмусь за меч, і хоч сама загину я,