Невідомо - terri-pratchet-pravda

- Ви були моїм першим покупцем, і я вам за це вдячний, – сказав Нудль. – Я був так добре приготувався, у мене ж усе було розташовано для найповнішої гармонії – і тут… Все ляпнуло. Клята карма знову мене опустила.

- До того ж, минув цілий тиждень, доки пан Пасмур знову почав ходити, – зауважив Вільям.

Випадок із Нудлевим другим покупцем виявився вельми корисним для його новинного листа, що цілком компенсувало втрату двох доларів.

- Звідки ж я знав, що Дракон Печалі справді існує, – похнюпився Нудль.

- Не думаю, що він існував, доки ви його в цьому не переконали, – сказав Вільям.

Нудль трохи просвітлішав.

- Ах, кажіть собі що хочете, але я таки справді гарно продаю ідеї. Чи вдасться мені переконати вас, що смачненька гаряча перепічка – це саме та ідея, яка опановує зараз ваш розум?

- Власне, я збирався пошвидше дістатися до… – почав Вільям, і раптом затнувся. – Ви не чули, щойно хтось кричав?

- У мене ще десь є трохи холодних пиріжків зі свининою, – сказав Нудль, порпаючись у своєму візку. – І я пропоную серйозну знижку, адже…

- Я точно щось чув, – сказав Вільям.

Нудль прислухався.

- Наче якийсь гуркіт?

- Авжеж.

Вони втупилися в місиво туману, що повільно ворушився уздовж усього Брод-Вею.

Туману, який раптом окреслився величезним, критим парусиною возом, що рухався невпинно і дуже, дуже швидко.

Останнім, що почув Вільям, був чийсь крик:

- Спиніть верстат!!!2

Чутка, пришпилена Вільямовим пером до паперу, ніби метелик до картону, не потрапила до вух деяких осіб, оскільки вони мали на думці інші, значно неприємніші речі.

Їхній човник ковзав водами Анку, котрі з шипінням змикалися за його кормою.

Над веслами скоцюрбились двоє. Третій сидів на носі човна. Час від часу він бурмотів що-небудь на кшталт «мені ніс свербить».

- Просто дочекайся, доки прибудемо, – сказав один з веслярів.

- Ви б мене краще знову пустили на землю. Він справді свербить.

- Ми тебе пускали на землю, коли спинялись вечеряти.

- Тоді він не свербів.

Другий весляр сказав:

- Мля. Може, йому ще раз заїхати веслом в головешку, пане Шпилько?

- Гарна думка, пане Тюльпане.

У темряві почулось глухе «бух!».

- Ай.

- А тепер ша, друже, бо пан Тюльпан може розгніватись.

- Оце чиста правда, мля.

Почувся звук, як від роботи стаціонарного насосу.

- Гей, помалу з тим лайном, га?

- Воно ж мене ще не вбило, пане Шпилько.

Човен грузько ткнувся в маленьку занедбану пристань. Висока постать того, кому пан Шпилька щойно приділив стільки уваги, вистрибнула з човна і поквапилась алеєю в темряву.

Незабаром із темряви почувся, швидко віддаляючись, стукіт коліс.

Здавалось майже неможливим, щоб такої кепської ночі в подібної сцени знайшлися сторонні свідки. Але вони знайшлися. Кожна річ у всесвіті мусить мати спостерігача, інакше вона припиняє існувати.

З сутінків сусідньої алеї, човгаючи, виткнулася постать. Біля її ніг непевно коливалася тінь меншого розміру.

Обоє провели поглядами карету, що зникла в заметілі.

Менший сказав:

- Ну-ну. Цікава р-р-річ. Чолов’яга, закутаний по самісіньке горло, та ще й у капюшоні. Цікава річ, гр-р-рм?

Вищий невідомий кивнув. На ньому були гігантська, на кілька розмірів більша ніж треба, шинель, і фетровий капелюх, якому час та погода надали форми м’якого конуса, що вкривав голову господаря по вуха.

- Виродки, – сказав невідомий. – Трах сто разів, здоровий-коровий! Креветко, креветко! Я їм говорив, говорив!

По хвилі він сягнув у кишеню, видобув звідти сосиску з перепічки та розламав її навпіл. Один шматочок зник під капелюхом, а другий було пожбурено меншій постаті, якій належала більша частина діалогу – принаймні, його зв’язна частина.

- Щось тут нечисто, – сказав менший незнайомець, у якого проглядалося цілих чотири ноги.

Процес споживання сосиски відбувся в тиші. Потому парочка знову вирушила в ніч.

Так само, як голуб не вміє ходити, щоб не смикати головою, вищий незнайомець, схоже, не міг ступити кроку без тихого непевного бурмотіння:

- Я їм говорив, я їм говорив… О ні, виродки, о ні. Двері, стерня, стерня, двері, креветко, креветко!.. Я ж говорив, говорив…

До його вух чутка потрапила пізніше, але на той час він уже був її частиною.

Що ж до пана Шпильки та пана Тюльпана, то головне, що слід про них знати – це те, що вони належали до категорії людей, які зазвичай називають вас «братан». Як правило, такі люди не викликають братніх почуттів.

Вільям розплющив очі. Я осліп, подумав він.