Тетяна (2008) - Довго мовчали смереки

- На південь. Певно спробують перейти через Коломийщину, там зараз наших обмаль.

Так воно й було. Пізно вночі "Роберт" доповів головнокомандуванню про незвичайні переговори з представником ковпаківського з'єднання і про своє рішення не пропустити червоних партизанів через Чорний ліс у напрямку Яремче - Ворохта. Думав, що його відразу покличуть в СБ* "на килим", але високі командири схвалили його рішення.

А через тиждень комуністи розстріляли партизанського комісара Руднєва "за измену Родине и связь с бандеровцами". Вбили таємно, після заочного суду. Виконати вирок доручили його особистій радистці. Не простили полковникові півгодинної розмови наодинці з крайовим провідником ОУН і всі невдачі в подальших боях звалили на нього. Одночасно знищили й улюбленого сина Радика , щоб не було свідків. Півроку таємницю їхньої смерті тримали під сімома замками. Лише в січні сорок четвертого року появилася в пресі коротка замітка:

"Четвертого июля сорок третього года около села Делятин Надворнянского района Станиславской области в бою с бандой украинских буржуазных националистов пал смертью храбрых комиссар соединения красных партизан полковник Семен Васильевич Руднев. Родился в Путивле Сумской области в 1899 году. Член партии большевиков с 1917 года. Участник гражданской войны ..."

Кремлівські вожді подали матеріал так, як їм було вигідно, і поспішили присвоїти Руднєву звання Героя Радянського Союзу та надати чин генерал-майора посмертно.

* * *

Неймовірно важко жилося українським селянам у час війни, в тім числі й на Галичині . Німці обкладали непосильними податками, заставляли здавати зерно, картоплю, м'ясо, молоко, яйця, вовну та ще й сплачувати певну суму грошей. Найкраща й найсвідоміша молодь, взявши в руки зброю, пішла в ліси, щоб боротися з окупантом. Увесь тягар по матеріальному забезпеченню Української Повстанської Армії селяни взяли на себе. Запрацювала широка сітка господарників: зброярі кували зброю, пекарі пекли хліб, кравці й шевці шили одяг та взуття, сільські дівчата прали й латали білизну. Лише в одному Чорному лісі майже постійно дислокувалось три курені вояків. А тут ще після перелому на фронті посунули на Західну Україну червоні партизани. Від них не можна було приховати й макової зернини. Почалися утиски й грабежі місцевого населення, яких досі не бачив світ. Озброєні до зубів, озвірілі й голодні, вривалися вони серед ночі до хат і починалось!

- К стенке! Я сказал стать всем лицом к стенке, ...вашу мать! И тебя,гаденыш, это касается! Руки за голову, а то пристрелю!

Нишпорили по всіх закутках, забирали все, що потрапляло на очі, і зникали в темряві. Часто - густо мордували людей, підпалювали оселі. Найбільше стогнала від більшовицької сваволі Скільщина й Турчанщина. Пізніше червоні головорізи змінили тактику. Переконавшись, що місцеве населення не любить москалів, вони чіпляли на кашкети тризуби, лаялись по-українськи і всі свої гріхи звалювали на "бандьор". Радянська преса і радіо захлиналися, змальовуючи українських повстанців як людожерів - сокирників з руками по лікті в крові. Не спроможні були перемогти українських патріотів у боях, то ж день у день зводили наклепи, обливаючи їх брудом.

- Ади, що вигадали холери. Волів би голіруч зустрітися з ними у відкритому бою, ніж таку брехню вислуховувати! - нервували повстанці. - Як може бандерівець грабувати чи вбивати батька й матір, сусідів, земляків своїх, братів та сестер по духу й крові? Нас народила й виплекала рідна земля в одній колисці ...

- Правда ваша. Але на превеликий жаль знаходяться людці, які їм вірять. Більшовицька пропаганда розпускає плітки, ніби Степан Бандера закоренілий убивця і найманець самого Адольфа Гітлера в той час, коли він карається в гестапівських застінках. Нацисти знищили трьох його братів ... Я добре знав сім'ю пароха Андрія. Такі люди й мухи в своєму життю не скривдили. Дітей виховали у вірі до Бога за всіма заповітами християнської моралі. Кого вони вбили? Нікого!

- Ей! Що багато говорити! Німці - явні наші вороги. Принаймні вони не маскуються під друзів, поводяться, як завойовники ... А москалі називають нас своїми "братами" і при цьому грабують і вбивають по-азіятськи підступно. Пригадаймо голод на Східній Україні в тридцять третьому році ... В якій країні світу ще таке було? Цілі народи на Сибір заслали ... Тепер прикидаються бандерівцями, аби нас люди зненавиділи!

Довелося серйозно приступити до ліквідації червоної партизанки. Після розгрому ковпаківців Москва заслала в Карпатські ліси "отряд за Родину'', "отряды" Шукаєва та Іскри. А якоїсь ночі скинули з літаків десант парашутистів. Ці то були справжніми дияволами. Відразу ж почали нападати на села, мордувати й грабувати мирних людей. Заплакали діти, заголосили жінки, почали просити порятунку. Довелося терміново приступити до розгрому горезвісного десанту. Зробили декілька вдалих засідок. Половину перестріляли, половину захопили в полон. Знайшлися серед них і такі, що добровільно зголосилися перейти в Повстанську Армію, мотивуючи тим, що стати червоними партизанами їх заставили силоміць.