Олександр Вайсберг - Холодна Гора

Часом я був змушений змінювати не лише імена, а й деякі супутні обставини, аби утруднити ДПУ розшифрування людей, які ще живуть у зоні його дій, життя і свободу яких я не хочу наражати на небезпеку, хоч і знаю, який слабкий запобіжний ефект дають ці перестороги. Руки апарату дуже довгі, а світова громадська думка є одним із найчутливіших пунктів режиму. В цих питаннях режим не шкодує ні праці, ні коштів. Тому я змушений деякі подробиці полишити. Незважаючи на те, що я змінював імена й назви, суть справи залишалася. Загалом не має особливого значення, що людина, яку я назвав Лебедєвим, насправді була Лебединським і що вона прибула із Сталінграда, а не зі Свердловська, і що їй було не сорок, а тридцять років.

Розмови із слідчими та співкамерниками займають у моїй книжці дуже багато місця. У більшості випадків я вживаю пряму мову.

Авторові можна дорікнути, що не можна точно відтворити розмову, що відбулася 10-15 років тому. Та те ж самісіньке можна сказати й про діалог, що відбувся всього 10 днів тому. Я обрав пряму мову лише з огляду на зручність викладу й не претендую на абсолютну достовірність відтворення розмов. Я часто приводжу різні свідчення моїх побратимів-в’язнів, не маючи можливості перевірити їх достовірність. Але атмосфера в’язниці швидко виявляє, кому можна вірити, а кому ні. Більшість свідчень є типовими, і вони підтверджені постійними повтореннями з різних уст.

Коли всі ці застереження зроблені, я можу бути певним, що майбутнє підтвердить правдивість моєї розповіді й об’єктивність інтерпретації того, що було. В усякому разі я намагатимусь описувати перебіг подій так, як вони відбувалися, без перебільшень і пом’якшень.

Скорочена передмова Артура Кестлера до книги «Звинувачуваний» Олександра Вайсберга, виданої 1951 року у видавництві «Саймон і ШуСтер», Нью-Йорк

Я знаю Алекса Вайсберга з 1929 року. Наші життєві шляхи перетиналися у різні вирішальні моменти. Він народився 1901 року в Кракові, що належав тоді Австрії. Його батько був успішним єврейським торговцем. Через кілька років після народження сина сім’я переїхала до Відня, таким чином Вайсберг зберіг австрійське громадянство. Цей факт стане важливим у його подальшій долі. Він вивчав математичну фізику й інженерію у Відні, закінчивши навчання 1926 року. У сімнадцять років Алекс приєднався до молодіжного соціалістичного руху, а пізніше вступив до лав Австрійської соціал-демократичної партії. 1927 року розійшовся із соціалістами і вступив до Комуністичної партії.

Після закінчення навчання Вайсберг працював на різних роботах, зокрема був асистентом викладача Берлінської політехніки професора Вестфола. Пізніше працював для аргентинського уряду як технічний експерт. Аргентина інтенсивно закуповувала німецьке промислове обладнання, і Вайсбергу доводилося мандрувати по Саару і Руру, щоб наглядати за якістю товару, що дало йому великий досвід управління заводським виробництвом.

1931 року він отримав запрошення від Українського фізико-технічного інституту (УФТІ) у Харкові на постійне місце проживання та переїхав до Радянського Союзу. Ми зустрілися в Берліні за кілька тижнів до його від’їзду в Росію через спільного друга Є. Я знав її з раннього дитинства, і ми завжди були близькими друзями. Вона сказала, що збирається заміж за Алекса і що він має дивовижний характер.

Спершу Алекс справив на мене враження успішного й компанійського бізнесмена, кругловидого, із заокругленими жестами, великого любителя розповідати смішні історії й кумедно ласого до солодощів — навколо були розставлені невеличкі таці з шоколадом, і він весь час пожадливо їв його, розсіяно набираючи повні жмені. Я не зрозумів, що ж такого дивовижного Є. знайшла в його характері, доки решта гостей не розійшлися і ми не почали дискусію про деякі нюанси марксистської теорії. Тоді очі Алекса звузилися, погляд став пронизливим, будь-які сліди гумору залишили його і він, так би мовити, діалектично зробив з мене відбивну котлету. У нього була чітка, дошкульна й безжальна манера сперечатися, і, не задовольняючись після нокаутування опонента, він продовжував гемселити його.

Через якийсь час він знову ставав життєрадісним і компанійським.

Я тоді вже був комуністом за переконаннями і саме збирався прийняти рішення про вступ до партії. Ми зустрічалися кілька разів у Берліні. Потім Алекс поїхав, а згодом і Є. приєдналася до нього в Харкові, де вони одружилися. Ми час від часу листувалися. Роком пізніше через свою партійну діяльність я втратив роботу і вирішив емігрувати до Радянського Союзу. Моїм першим і останнім прихистком у цій країні був Харків, де я зупинявся в помешканні Вайсберга. Це була маленька, але за російськими стандартами шикарна квартира поруч з інститутом.