Unknown - Именитые самоубийцы

відповідальності за іншу людину, за її вчинки, за загальний світопорядок. Можливо, тому ці

сторінки вже далекого минулого все ще живі, як і раніше хвилюють і турбують...

ОПОВІДАННЯ СТАЛИ ХРЕСТОМАТІЙНИМИ, з інтернет-сайту Андрія Рубцова

Табірна проза Боровського, написана в манері гранично жорсткого оповідання, викликала шок в

польському суспільстві. Розповідач, від імені якого ведеться розповідь, не герой і не мученик, а

середня «людина табірна», така, яка прагне щоб то не стало вижити, не зважаючи ні на які

моральні витрати. Автор знімає будь-які етичні оцінки, вважаючи їх неадекватними нелюдяному

світу табірного побуту.

...Оповідання ці стали хрестоматійними в Польщі і перекладені в більшості країн Європи і

Америки.

В ОСВЕНЦІМ ПІШОВ СВІДОМО, з кореспонденції Н. Горбаневської «Вінок полеглим»

Одного з поетів, що вижив - і по-своєму трагічно загиблого в розбірках з післявоєнною дійсністю,

- не згаданого Мілошем в «Поетичному трактаті» (зате уїдливо проаналізованого в «Думці, що

поневолила»), я вже знала - спочатку прозу, потім вірші. Тадеуш Боровський написав про

Освенцім, як пізніше Шаламов - про Колиму. Тобто, як ніхто інший (та тільки Боровського я

прочитала раніше, ніж Шаламова.)

Але Освенцім, куди він потрапив умисне, услід за арештованою нареченою, врятував його від

загибелі у Варшавському повстанні.

УЗЯВ НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, з статті А. Гелескула «Спопелілий гнівом»

У грудні 1950 року відбувся пленум правління Союзу польських літераторів, де цапами

відбувайлами стали поети Галчинський і Боровський. На заклик з високої трибуни скрутити шию

канарейці, яка звила гніздо в його віршах, Галчинський відреагував по-своєму: «Скрутити шию

неважко, та що залишиться? Порожня клітка?»

Та батогом обуха не переб'єш. Через тиждень в газеті з'явився лист Галчинського - з покаянням, і в

тому ж номері - Боровського. Однак Боровському зважитися на це було важче і обійшлося дорого.

Чеслав Мілош, взагалі украй недоброзичливий до всіх, хто пов'язав свою долю з новою

післявоєнною Польщею, - а Боровський пов'язав її беззастережно, - все ж таки знайшов для нього, і, здається, єдиного, якщо не виправдання, то пояснення: «Він узяв на себе відповідальність. Його

талант, його розум і запал штовхали його до дії - тоді як люди рядові, ні гарячі, ні холодні, лавірували».

Але вони-то і правили бал, а талант і розум були непроханими гостями на чужому бенкету. У

липні 1951 року, коли Мілош в своєму паризькій далечині писав вищезазначені рядки, у

варшавській квартирці Тадеуш Боровський наклав на себе руки.

І КЛАСИКИ, ТРАПЛЯЄТЬСЯ, ДОПУСКАЮТЬ НЕТОЧНОСТІ, з інтерв‘ю О. Бойченка О.

Зьобро «Письменник може бути негідником або святим – якість тексту від цього не залежить»

- Чи існує рецепт якісного перекладу? І які його складові?

Зараз укладаю антологію польських письменників. Це переважно автори, яких, на жаль, вже не

можна ні про що запитати. Тож доводиться якомога більше читати їх і про них, консультуватися з

польськими літературознавцями.

Щоб перекласти оповідання Тадеуша Боровського, потужного польського письменника, якого у

нас поки що не знають, я поїхав до Аушвіца, в якому він сидів під час війни і про який написав

цикл оповідань. Обійшов бараки, звірив їх з описами і знайшов помилку: у Боровського написано, що циганський барак стояв ліворуч, а крематорій - праворуч. Але якщо дивитися з того місця, з

якого це описує автор, виходить навпаки.

- Перекладаючи, виправляєте знайдені помилки чи залишаєте авторський, хоч і неточний варіант?

- …Коли ж автора вже немає серед живих, не знаю, як правильно вчинити. Ще подумаю.

ГАЙДЕБУРОВ В’ячеслав Олександрович

Журналіст, поет, публіцист, літературний критик.

З сім‘я священика. Брат, Гайдебуров П., – письменник, видавець. За сімейними переказами, пред-

ки Г. були кошовими отаманами Запорозької Січі.

Народився 3 (15) 1850 р. в м. Миколаїв.

Звів рахунки з життям 14 (26) лютого 1894 р. в м. Санкт-Петербург (РФ).

Закінчив Миколаївську гімназію (1869), Петербурзький університет.

Впродовж 14 років допомагав старшому братові редагувати газету «Тиждень» та додатку до неї –

«Книги «Тижня». Коли того не стало, самостійно очолив справу. Проте тривало це недовго –

усього півтора місяці.

Друкувався в газеті «Тиждень», журналі «Природа і мисливство».