Докінз Річард - Ілюзія Бога

У попередніх розділах я торкався теми «пробудження свідомості», зокрема навівши приклад феміністок, які навчили нас здригатися щоразу, коли чуємо фрази на кшталт «жіноча логіка» або «чоловіча професія». У цьому підрозділі я хочу відкрити очі на іншу проблему. Гадаю, ми всі повинні почуватися незручно, коли малій дитині приписують належність до конкретного віросповідання. Малі діти ще не готові до того, щоб розумітися на походженні всесвіту, життя та моралі. Від самого звучання фрази «дитина-християнин» або «дитина-мусульманин» нам має бути неприємно, як від скреготу нігтів по склу.

Ось репортаж від 3 вересня 2001 року ірландської радіо­станції KPFT-FM:

Ольстерські лоялісти спробували завадити католицьким школяркам пройти до жіночої початкової школи Святого Хреста на Ардойн-роуд у північній частині Белфаста. Офіцерам Королівської поліції Ольстера та солдатам британської армії довелося розігнати учасників протесту, які намагалися заблокувати вхід до школи. Щоб діти могли потрапити на заняття, довелося спорудити відгороджувальний паркан. Лоялісти свистіли й вигукували релігійні образи, коли діти, деяким із яких було лише по чотири роки, у супроводі батьків проходили до школи. Коли діти з батьками підходили до центральних воріт, на них летіли пляшки й каміння.

Кожна пристойна людина здригнеться від думки про випробування, пережите нещасними дівчатками з цього репортажу. Я ж хочу пояснити, що так само слід здригатися від того, що дітей називаються «католицькими школярками». (Як я зазначав у першому розділі, «лоялісти» — це улесливий північноірландський евфемізм на позначення протестантів, тоді як «націоналісти» — це евфемізм на позначення католиків. Чомусь люди, які анітрохи не вагаються навішувати дітям ярлики «католики» чи «протестанти», не наважуються використати ті самі релігійні ярлики в значно більш підхожому контексті — коли йдеться про дорослих терористів та оскаженілий натовп).

Наше суспільство, навіть його нерелігійна частина, з якогось дива прийняло абсурдну ідею, що малим дітям можна — і слід — нав’язувати релігійні переконання їхніх батьків, чіпляючи на них релігійні ярлики на кшталт «дитина-католик», «дитина-протестант», «дитина-юдей», «дитина-мусульманин» тощо, хоч не існує інших аналогічних ярликів, як-от «діти-консерватори», «діти-ліберали», «діти-республіканці», «діти-демократи». Будь ласка, благаю вас, зрозумійте це й наступного разу, коли чуєте таку фразу, зчиняйте галас. Бо дитина ще не може бути християнином чи мусульманином, а лише дитиною батьків-християн або дитиною батьків-мусульман. Використання такої термінології, до речі, дозволить відкрити очі на правду й самим дітям. Якщо дитина почує, що вона «дитина батьків-мусульман», то відразу зрозуміє, що релігію можна вибирати (або відкидати), дорісши до відповідного віку.

Корисною річчю для освітньої системи було б уведення порівняльного релігієзнавства в навчальний план. Пам’ятаю, що перші сумніви щодо релігії в мене зародилися приблизно в дев’ятирічному віці, коли я дізнався (але не в школі, а від батьків), що християнська релігія, в середовищі якої я виріс, — лише одне з великої кількості несумісних між собою віросповідань. Апологети релігії добре усвідомлюють цей факт і не знають від нього спокою. Після публікації фотографії з різдвяної шкільної вистави редакція «Independent» не отримала жодного листа зі скаргою на навішування релігійних ярликів дітям. Єдиний критичний лист надійшов від організації під назвою «Кампанія за справжню освіту», речник якої, Нік Сітон, застеріг від крайньої небезпеки багатоконфесійної освіти: «У наші дні дітей учать, що всі релігії мають однакову цінність, тобто що їхня власна віра нічим не краща за інші». Саме так і є. Тож небезпідставно тривожиться цей поважний речник. В іншому місці він обурювався: «Неправильно виставляти всі віросповідання як рівноцінні. Кожен має право вважати, що його віра краща за інші, хай це індуїсти, юдеї, християни чи мусульмани. Інакше який сенс вірити взагалі?»151

І справді — який? Яке ж це все відверте безглуздя! Ці віросповідання несумісні один з одним. Інакше який був би сенс вважати своє кращим за інші? А отже, більшість із них не можуть бути «кращими за інші». Нехай діти дізнаю´ться про різні релігії, помічають їхню несумісність і роблять свої власні висновки про те, що випливає з цієї несумісності. Що ж стосується «істинності» релігій, то дайте їм підрости й визначитися самим.