Стивен Кинг - Салимове Лігво

— Я ж люблю тебе, Сюзі. Ми з татом обоє тебе любимо.

А на це нема відповіді. А немає відповіді. А немає відповіді. От тому-то Нью-Йорк — чи деінде — є нагальною необхідністю. Зрештою, ти завжди наштовхуєшся на бари­кади їхньої любові, мов на стіни «м’якої палати» в психлікарні. Щирість їхньої любові робила подальшу розсудливу дискусію неможливою, а раніше говорене позбавляла сенсу.

— Гаразд, — лагідно промовила місіс Нортон.

Вона придушила сигарету на губі окуня і вкинула недопалок йому в черево.

— Я піду нагору, — сказала Сюзен.

— Звичайно. Я можу почитати цю книжку, коли ти закінчиш?

— Якщо хочеш.

— Мені хотілося б з ним познайомитись, — сказала мати.

Сюзен знизала плечима й розвела руками.

— Ти сьогодні ввечері пізно повернешся?

— Не знаю.

— Що мені сказати Флойду Тіббітсу, якщо він подзвонить?

Її знову накрило гнівом.

— Кажи йому, що сама схочеш, — вона спинилася. — Втім, ти завжди так робиш.

— Сюзен.

Вона пішла нагору, не озирнувшись.

Місіс Нортон залишилася де була, дивлячись крізь вікно на містечко й не бачачи його. Вона почула над головою кроки Сюзен, а потім стукіт розстановлюваного мольберта.

Вона підвелася і знову почала прасувати. Коли вирішила, що Сюзен уже мусить цілком зануритися в роботу (хоча не дозволила цій думці більшого, ніж мелькома спурхнути в куточку своєї свідомості), вона пішла до телефону в буфетній і подзвонила Мейбел Вертс. У ході розмови вона між іншим зауважила, що Сюзен казала, нібито в їхній громаді з’явився якийсь знаменитий письменник, і Мейбел фиркнула і сказала, та ну, ти, мабуть, маєш на увазі отого, котрий написав «Дочку Конвея», і місіс Нортон сказала так, і Мейбел сказала, що то ніяка не література, а просто книжка про секс та й годі. Місіс Нортон запитала, чи зупинився він у мотелі, чи…

Як виявилося, він живе у «Номерах Єви», єдиному в місті пансіоні. Місіс Нортон омило хвилею полегшення. Єва Міллер порядна вдова, яка не дозволить у себе ніяких фіґлів-міґлів. Її правила щодо жінок у номерах були короткими й чіткими. Якщо вона ваша мати або сестра, гаразд. Якщо ні, ви можете разом посидіти на кухні. Жодні апеляції щодо цих правил не приймалися.

Місіс Нортон повісила слухавку через п’ятнадцять хвилин після того, як майстерно замаскувала свою головну мету безтурботною балачкою.

Сюзен, думала вона, повертаючись до прасувальної дошки. Ох, Сюзен, я ж тільки бажаю тобі добра. Хіба ти цього не бачиш?

Вони поверталися з Портленда по 295-й, і було ще зовсім не пізно — лише трохи по одинадцятій. Після того як ця автотраса виходила за передмістя Портленда, гранична швидкість на ній становила 55 миль на годину, а кермував Бен добре. Фари «сітроена» справно прорізали темряву.

У кінотеатрі обоє тішилися, але обережно, як ото люди, що намацують кордони одне одного. Аж тут їй зринуло те запитання матері і вона промовила:

— Де ви зупинилися? Орендуєте якесь житло?

— Я знайшов собі кубельце на третьому поверсі в «Номерах Єви», на Залізничній вулиці.

— Але це жахливо! Там, нагорі, мабуть, градусів сто! [43] 100˚ за Фаренгейтом = 37,7˚ за Цельсієм.

— Я люблю спеку, — сказав він. — Мені в ній добре працюється. Оголяюсь до пояса, вмикаю радіо і випиваю з галон пива. Так видаю на день десять сторінок першої версії тексту. Іще там також є кілька цікавих старих диваків. А коли насамкінець вийдеш на ґанок і вдихнеш вітерцю… божественно.

— І все ж таки, — з сумнівом мовила вона.

— Я думав орендувати Дім Марстена, — зауважив він мимохідь. — Навіть зайшов так далеко, щоб попитатись про це. Але його вже продано.

— Дім Марстена? — усміхнулась вона. — Ви, мабуть, переплутали назву.

— Аж ніяк. Стоїть на першому пагорбі на північний захід від міста. Брукс-роуд.

— Продано? Хто це на Бога?..

— Мене це теж здивувало. З мене час від часу підсміюються, мовляв, мені в голові клепки хитаються, але навіть я збирався його лиш орендувати. Той парубок, що з нерухомості, мені так і не сказав хто. Схоже, там якась глибока, похмура таємниця.

— Можливо, якісь люди з-поза нашого штату хочуть зробити з нього собі літню садибу, — сказала вона. — Хто б вони не були, вони божевільні. Реставрація будівлі, то одне — я б сама залюбки спробувала — але цей дім не надається до реставрації. Він був руїною вже навіть тоді, коли я була малою дитиною. Бене, а чому взагалі вам хотілося там пожити?

— Ви коли-небудь бували в ньому всередині?