Стивен Кинг - Салимове Лігво

Військово-повітряний молодик підвівся. Перед фасадом до бордюру з сичанням пневматичних гальм причалював «Ґрейгавнд» [20] Greyhound (хорт, пес-гончак) — заснована у 1914 році найбільша в світі (у час дії роману) компанія міжміського автобусного сполучення. .

— Дитиною я чотири роки прожив у Салимовому Лігві. Там, на Бернс-роуд.

— На Бернс-роуд? Зараз там уже нічого нема, крім Мочарів та маленького цвинтаря. Його тут називають Злагідний Пагорб.

— Я жив у моєї тітки Сінді. Сінтії Ставенс. Мій тато помер, розумієте, а мама пережила… ну, щось на кшталт нервового розладу. Отже, вона здала мене в оренду тіточці Сінді, поки не впорядкує власні справи. Тітонька Сінді посадовила мене на автобус і відправила на Лонг-Айленд, назад до мами, приблизно через місяць після тієї великої пожежі.

Він подивився на своє обличчя у дзеркалі поза апаратом газованки.

— Я плакав в автобусі, їдучи від мами, і плакав в автобусі, їдучи від тітоньки Сінді, з Єрусалимового Лігва.

— Я народилася в рік тієї пожежі, — сказала Сюзен. — Найбільша бісова подія, яка бодай колись ставалася в цьому містечку, а я її всю проспала.

Бен розсміявся.

— Таким чином, ви років на сім старші, аніж мені подумалось там, у парку.

— Справді? — вигляд у неї був задоволений. — Дякую вам… хто б міг подумати. Дім вашої тіточки, певне, геть згорів.

— Так, — сказав він. — Та ніч серед моїх найяскравіших спогадів. Кілька людей з індіанськими помпами [21] Indian pump — заплічний бак на 5 галонів (≈19 л.) води, поєднаний з ручним насосом, зазвичай використовується для гасіння окремих місць загоряння в природі. на спинах прийшли до дверей і сказали, що нам треба вибиратися. Це було дуже хвилююче. Тітонька Сінді крутилася по хаті, хапаючи речі, вантажачи їх у свій «Гадсон» [22] «Hudson Motor Car Company» (1909–1954) — колись інноваційна автомобілебудівна компанія, останні легковики під цим брендом були випущені правонаступниками фірми у 1957 р. . Господи Ісусе, яка то була ніч.

— Вона була застрахована?

— Ні, але будинок був орендованим і ми майже все цінне віднесли в машину, окрім телевізора. Ми намагались його підняти, та не змогли навіть з місця зсунути. То був «Відео Кінг» із семидюймовим екраном і збільшувальною лінзою перед кінескопом. Тортури для очей. Утім, у нас був лише один канал — багато кантрі-музики, фермерські новини та «Клоун Кітті» [23] «Kitty the Klown» (1931) — анімаційний фільм із серії про щасливого кролика Освальда. .

— І повернулись тепер сюди, щоб написати книгу, — зачудувалася вона.

Бен відповів не відразу. Міс Куґан розпаковувала блоки сигарет і заповнювала вітринну стійку біля каси. Немов якийсь крижаний привид, порпався за своїм високим аптечним прилавком провізор, містер Лабрі. Хлопець із ВПС стояв біля дверей автобуса, чекаючи, коли повернеться з туалету водій.

— Так, — сказав Бен.

Він розвернувся й подивився на неї, вперше просто в обличчя. У неї було дуже гарне обличчя, зі щирими синіми очима й високим, чистим засмаглим лобом.

— Це місто вашого дитинства? — спитав він.

— Так.

Він кивнув:

— Тоді ви зрозумієте. Я жив дитиною у Салимовому Лігві, і воно мене переслідувало примарою. Коли я їхав сюди, я його майже обминув, тому що боявся, що воно тепер інше.

— Тут нічого не змінюється, — сказала вона. — Чи то мало що.

— Там, на Мочарах, я з дітьми Гарденера зазвичай грався у війну. На Рояловому ставку — у піратів. У «захопи прапор» та в піжмурки — в парку. Після того, як я поїхав від тітки Сінді, ми з мамою поневірялися в багатьох недобрих місцинах. Вона позбавила себе життя, коли мені було чотирнадцять, але майже весь чарівний пилок обтрусився з мене задовго до того [24] Алюзія на пилок, яким у книжці Джеймса Баррі «Пітер Пен і Венді» (1911) фея Дзвінка посипає дітей, щоб ті могли літати. . Найбільше його було тут. І він досі залишається тут. Місто не вельми змінилося. Роздивлятися на Джойнтер-авеню, це мов крізь тонку крижану пластинку — як оті, що в листопаді можна було назбирати з поверхні міської водної цистерни, якщо перед тим постукати по її боках — дивитися на власне дитинство. Воно хвилясте й туманне, а в деяких місцях сходить на ніщо, але більшість його все одно там є.

Він замовк, сам зачудований. Оце так промову утнув.

— Ви говорите точно як у ваших книжках, — промовила вона благоговійно.

Він розсміявся:

— І ніколи раніше не проказував нічого на це схожого. Принаймні вголос.

— А що ви робили після того, як ваша мати… після того, як вона померла?