Джо Аберкромби - Прекрасний негідник

Але Глокта був закінченим негідником. Прекрасним, сповненим злоби, майстерним, жахливим негідником, одночасно найкращою та найгіршою людиною в Унії. Він був оплотом одержимого егоїзму. Неприступною фортецею зарозумілості. Його здібності перевершувала тільки віра у власні здібності. Інші люди були пішаками в його грі, очками, які він здобував, реквізитом, розставленим на розкішних, живих картинах, де він становив центральну фігуру. Глокта був справжнім торнадо нікчемності, що залишав після себе недбалий слід з розтоптаних друзів, знищених кар’єр і заплямованих репутацій.

Його его сяяло від нього потужним, дивним світлом, спотворювало особистості всіх навколо, принаймні частково перетворювало їх самих в негідників. Його зверхники ставали слухняними посіпаками. Експерти пасували перед його невіглаством. Порядні чоловіки перетворювалися в мерзенних підлабузників. Розсудливі дами хіхікали наче дурні дівчиська.

Ревс колись чув, що найвідданіші послідовники гуркської віри повинні здійснити паломництво в Саркант. Так само, найбільші негідники повинні б здійснювати паломництво до Глокти. Негідники роїлися навколо нього, як мурахи біля надкушеного тістечка. Він оточив себе бандою негідників, що постійно змінювалася, зграєю інтриганів, свитою для утвердження власної величі. Негідники тягнулися за ним, як хвіст комети.

І Ревс знав, що він не кращий за інших. Коли Глокта глузував з когось, він сміявся з усіма, прагнучи всім серцем, щоб його підлабузництво зауважили. Коли гострий язик Глокти, рано чи пізно, брався за нього, він реготав ще голосніше, щасливий, що на нього звернули увагу.

-- Навчи їх! – пронизливо крикнув він, коли один із спаринг-партнерів Глокти зігнувся вдвоє від жорстокого удару в живіт кинджалом. І відразу ж запитав себе, чого Глокта може навчити їх. Мабуть, що життя жорстоке, жахливе і несправедливе.

Глокта зі скреготом заблокував мечем клинок опонента, блискавично сховав кинджал до піхви і дав йому ляпаса, з одного, потім з іншого боку, і презирливо фиркнувши, штовхнув того на землю. Цивільні, що приєдналися до армії щоб спостерігати за військовими успіхами, пробелькотали свій захват, а супроводжуючі їх дами заворкували, помахуючи віялами в тіні навісів. Ревс стояв, паралізований почуттям вини і радості, шкодуючи, що це не він дістав цього ляпаса.

-- Ревс, -- лейтенант Вест протиснувся біля нього і опер вкритий пилом чобіт на огорожу.

Вест був одним з небагатьох підлеглих Глокти, які, видавалося, мали імунітет до його заразливого негідництва і насмілювалися виражати непопулярне занепокоєння під час його найгірших витівок. Парадоксально, він був також одним з небагатьох, кого Глокта щиро поважав, незважаючи на його низьке походження. Ревс бачив це, навіть цілковито розумів це, однак сам не міг взяти Веста за приклад. Може тому, що він був жирний. А може йому просто бракувало моральної мужності. Зрештою, як і всіх інших видів мужності.

-- Вест, -- пробурмотів Ревс краєм рота, не бажаючи пропустити ані миті вистави.

-- Я їздив до моста.

-- Так?

--Ар'єргард в повному безладі. Якщо в нас взагалі є ар'єргард. Капітан Ласкі лежить з хворою ногою. Кажуть, що він може втратити її.

-- Тоді він завжди вставатиме не з тієї ноги! – Ревс засміявся з власного жарту, задоволений своїм влучним висловом в стилі Глокти.

-- Без нього в загоні все догори ногами..

-- Ну, це їхня проблема… Давай! Давай! Ооооох! – заверещав Ревс, коли Глокта елегантно ухилився, вибив з-під противника ногу і відправив того качатися в болоті.

-- В одну кляту мить це може перетворитися в загальну проблему, -- відповів Вест. – Люди виснажені. Ледве рухаються. Валка з припасами застряла…

-- Валка з припасами завжди застряває, для них це звична справа… Ах! – Ревс ахнув з усіма, коли Глокта з неймовірною швидкістю ухилився від удару і вдарив ногою опонента – правду кажучи, майже хлопчиська – в пах так, що той зігнувся вдвоє і витріщив очі.

-- Але якщо зараз з’являться гурки… -- обізвався Вест, все ще поглядаючи, насупивши брови, на висушений сонцем пейзаж за рікою.

-- До гурків ще десятки миль. Чесно, Вест, ти постійно чимось переймаєшся.

-- Хтось повинен…

-- Тоді поскаржся лорду маршалу! – Ревс кивнув на Варуза, який майже зсунувся зі свого складного крісла, настільки він був захоплений п’янкою сумішшю з фехтувальної майстерності та знущань. – Не уявляю собі, як я можу зарадити тобі. Замовити більше корму для коней?