Ivan Danilewsky - ЧЕРВОНА АРМІЯ І РЕЙХСВЕР

216 Москви автоматичної відмови від пріоритетних відносин з Берліном, в силу хоча б того, що Франція просто не мог­ла протягом короткого часу зайняти місце Німеччини, проте період Рапалло закінчився. Розпочинався новий розділ радянсько-німецьких відносин.

Рапалльський договір вніс істотні зміни в політичну ситуацію у світі. Він сприяв утворенню унікальної атмо­сфери для радянсько-німецького зближення, налаго­дження вигідного й плідного співробітництва обох країн у політичній, економічній і культурній галузях. Намагаю­чись вижити, ці дві країни пішли на широкомасштабне військово-економічне співробітництво, яке перетворило­ся в період розквіту рапалльської політики на військово- політичний союз. Підживлювали його ідеї реваншу, не­прийнятність як німецькою, так і російською стороною повоєнного територіально-державного устрою в Європі, з одного боку, та ідеї світової революції — з іншого. Але, оскільки і Москва, і Берлін цинічно розглядали свої взаємовідносини як засоби досягнення власної мети, во­ни чудово розуміли мотиви, які спонукали до співробіт­ництва іншу сторону, оскільки ці відносини з часом постійно еволюціонували в сторону від майже союзниць­ких до балансування взаємних інтересів, пошуку полі­тичних союзників, диверсифікації військово-промисло­вих та економічних зв'язків. На той час це були виму­шені, але до певної міри логічні політичні кроки. Проте і та й інша сторони, не формулюючи до кінця свої союз­ницькі стосунки, добре розуміли силу й слабкість цього альянсу. Тому після того як сторони досягли природних меж у своїх взаємовідносинах, Москва і Берлін приблиз­но з другої половини 1920-х років розпочали використо­вувати свої військові зв'язки як засоби політичного тиску на відносини з державами Антанти. Вміло блефуючи й допускаючи, щоб деяка інформація потрапляла на Захід, вони на кінець 1920-х — початок 1930-х років зуміли включитися у світову політику, не відступаючи від своїх стратегічних завдань.

З урахуванням своєрідності 20 — 30-х років XX століття значення військово-технічного співробітництва між СРСР і Веймарською республікою виходить далеко за межі утилітарних інтересів військового відомства. З точки зору зміцнення обороноздатності й підвищення бойової підготовки Червоної армії його ефективність очевидна (навчання керівного командного складу РСЧА у війсь­ковій академії в Німеччині, радянських військових спе­ціалістів у військово-навчальних центрах рейхсверу на території СРСР, допомога у становленні радянської військової промисловості й передача передових на той час технологій, обмін військовими делегаціями й спо­стерігачами розвідувальними даними тощо). І хоча ре­зультати цього співробітництва не можна піддати точно­му обліку (кількість радянських і німецьких льотчиків і танкістів, які навчалися, посібників і настанов із танково­го й повітряного бою, ведення хімічної війни, взаємодії родів військ, кількість створених моделей різного озбро­єння і т.д.), все ж таки його масштаби дуже значні. Інтенсивні особисті контакти військових керівників і офіцерів вищої ланки армій обох держав створили в обох країнах міцне лобі, яке виступало за підтримку й зміц­нення співробітництва між Радянським Союзом і Вей­марською Німеччиною. В умовах економічної відбудови Німеччини за рахунок західних кредитів і позичок (план Дауеса від 1924 р. і план Юнга від 1929 р.) зростання про- західних настроїв у Німеччині, саме наявність цього лобі, яке відстоювало необхідність двосторонніх військових зв'язків, значною мірою допомогло підтримувати потрібну Радянському Союзу «східну орієнтацію» Німеч­чини.

Практично завдяки військово-технічному співробіт­ництву було закладено основи ВПК СРСР та Третього рейху. Радянська військова хімія, авіація, судно- і танко­будування зароджувалися в результаті тісної радянсько- німецької взаємодії, а також великого бажання радянсь­ких лідерів створити міцну військову машину. На це в СРСР працювали і дипломатія, і розвідка, і практично весь господарський потенціал країни. Слід підкреслити, що за рахунок створених в основному за допомогою німців великих резервів, як матеріальних, так і кадрових, країна змогла витримати і внутрішній терор, і жорстоку світову війну. Військово-промисловий аспект співро­бітництва позитивно відбився на розвитку радянської економіки. Фактично з надання концесії «Юнкерсу» роз­почалося становлення радянської авіаційної промисло­вості (завод у Філях) і повітряних перевезень усередині країни. Німецькі фахівці брали участь у становленні й інших спеціалізованих галузей радянської військової промисловості, несли з собою зразки високого профе­сіоналізму і виробничої культури.