Штекель - ЛЕНIНГРАД I ЛЕНIНГРАДЦI

ЛЕНIНГРАД I ЛЕНIНГРАДЦI

Любов

Ленiнград...

Що до цього слова додаси i що з нього викинеш? I Петро Перший, i Ломоносов, i Державiн, i Пушкiн, i Лермонтов, i Гоголь, i Крилов, i Достоєвський, i Щед-рiн, i Некрасов, i Шевченко, i Рєпiн, i Сєченов, i Бехте-рєв, i Павлов.

I Суворов...

I Ленiн...

I Смольний...

I першi заграви Великої Жовтневої соцiалiстичної революцiї.

I Кiров...

I, нарештi, страхiття блокади, чудеса героїзму, вiдваги й мужностi...

I пафос вiдновлення й вiдбудови.

Город мислi, науки, лiтератури, революцiї, героїзму, пафосу i ентузiазму...

Як багато всього поклала iсторiя на гранiтнi плечi города-красеня, города-богатиря...

Але це ж iще не все.

Ленiнград має ще ж i Неву, i Невку, i Фонтанку, i Мойку, i канали, i острови, i Невський проспект, i Ад- мiралтейський шпиль, i Петропавловську фортецю, i Шлiссельбург, i Петергоф, i палаци, i музеї, i заводи, i фабрики, i сади, i парки, i сквери... I пам'ятники... i Олександро-Невську лавру, i багато ще

дечого...

I це ще не все.

Ленiнград має ще ленiнградцiв i ленiнградок...

Кожний ленiнградець i кожна ленiнградка мають у своїх грудях - серце... Гаряче серце.

Бронза "Мiдного вершника", гранiт Неви, брук Невського i зелень дерев знають i вiдчувають, що

те гаряче серце ленiнградцiв i ленiнградок належить їм...

I нiколи i бронза, i гранiт, i зелень, навiть в най-студенiшi ленiнградськi днi, не бувають

холодними: їх обгортає й грiє гаряче серце ленiнградцiв i ленiнградок.

Серце...

Де серце - там i любов...

Коли говорити про Ленiнград, не можна не говорити про любов.

Про справжню любов - нiжну й щиру, гарячу й са-мовiддану, глибоку й зворушливу.

- Хто й кого ото так любить? - запитаєте. Ленiнградки i ленiнградцi люблять своє чудове мiсто

Ленінград. Люблять нiжно й щиро, гаряче й самовiддано, глибоко й зворушливо. Любов та

промениться з їхнiх очей, з їхнiх постатей. Вона в їхнiх руках, у роботi, в поведiнцi i в голосi.

- Я - ленiнградець! Я - ленiнградка!

Коли ви почуєте цi слова, - а ви їх почуєте обов'язково i не один раз! - нiколи не вiдчуєте в них

хвастощiв та пихи, - нi! - бринить у тих словах тiльки або нiжна гордiсть, або гордовита нiжнiсть.

- Я гордий, - чи горда, - що маю честь бути громадянином Ленiнового мiста, i я щасливий, - чи

щаслива, - що вiддаю городовi-героєвi любов свою.

I тодi цiлком зрозумiло, чому так чисто на ленiнградських вулицях, чому так швидко, за якийсь

один рiк пiсля блокади, - позагоюванi гарматнi та бомбовi рани на ленiнградських будiвлях (принаймнi в центрi), чому на кожнiй вулицi ви бачите ремонт будинкiв, чому дорiжки в скверах та садках посипанi пiском, чому такi чистенькi й веселi, пофарбованi свiжою фарбою, трамваї i тролейбуси.

I не подумайте сказати ленiнградцевi чи ленiнградцi, що, мовляв, i у нас не гiрше, а може, навiть

i краще, як у вас (це, звiсно, коли вам захочеться трiшечки хвастонуть!), що й ми, мовляв, своє мiсто

не менше од вас любимо (це, звiсно, коли вам хочеться трiшечки позадаватись!), - нiколи цього

ленiнградцям не говорiть.

Бити вони вас не битимуть, - ленiнградцi народ дуже чемний i дуже гостинний, - проте таким

поглядом на вас подивляться, що краще б ударили.

А найгiрше в цьому для нас те, що вони мають право так дивитись.

Ну, не будемо про це говорити, давайте краще про любов...

Ну, от, примiром, пам'ятники...

"Мiдний вершник", "Первому Вторая", - скульптурне чудо.

"Первому"- це тому, що "Россию вздернул на дыбы".

Петровi Першому, теслi й iмператоровi.

З якою трепетною любов'ю загортали його ленiнградцi й ленiнградки землею, пiском i щебенем,

"насипали високу могилу" над ним, щоб не пошкодила його ворожа бомба чи снаряд...

I врятували гордiсть i любов свою.

I знову рветься з постаменту, готовий через рiку Неву перестрибнути, гарячий мiдний огонь-

жеребець, i ви чуєте, як трiщать поводи в руках теслi й iмператора, що того жеребця стримує.

А навкруги стоять радiснi ленiнградцi i ленiнградки, i вiд променiв у їхнiх очах на мiдi коня й

вершника золотi зайчики стрибають.

Єсть у Ленiнградi, на Невському проспектi, Анiчков мiст.

Славний той мiст знаменитими чотирма вороними бронзовими кiньми. Конi таки справдi знаменитi...

Скiльки в них руху, скiльки скаженого якогось запалу, що боязно за тих силачiв, що їх

здержують.

Дивишся на тих коней i думаєш: от iще раз рвонеться, опиниться бiдолаха силач пiд мiстком, а

коник- хвоста трубою i - вздовж по Невському.

- Лови мене! Держи мене!

Так i пiдмиває тебе пiдбiгти до вороного й гаркнуть:

- Тпр-р-р-р! Стiй, не балуй!