Штекель - ЛЕНIНГРАД I ЛЕНIНГРАДЦI

Отакi конi...

Почалась Велика Вiтчизняна вiйна.

Фашисти пiд Ленiнградом.

Обережно, любовно знiмають ленiнградцi й ленiнградки своїх улюблених коникiв з їхнiх

п'єдесталiв i закопують у сусiдньому садку глибоко в землю...

I лежать баскi конi глибоко пiд землею, а ленiнградцi i ленiнградки над тимчасовою їхньою

могилою квiти садовили...

I так аж до тої пори, коли нiмцi так рвонули вiд Ленiнграда, що чи наздогнали б їх i баскi конi...

Червень 1945 року...

Воронi красенi конi знову на своїх мiсцях на Анiч-ковому мосту.

Мабуть, чи не весь Ленiнград брав участь у процесi i в процесiї "воскресiння" своїх улюбленцiв...

Нiякi заборони й попередження мiлiцiї не скупчуватися, не заважати роботi по перенесенню

коней на свої мiсця успiху не мали.

Кожен ленiнградець i кожна ленiнградка вважають за свiй обов'язок хоч чим-небудь, хоч

трiшечки, хоч крихiтку дати i свого труда, i своєї любовi до такої великої торжественної справи, як

перенесення скульптурних шедеврiв на свої мiсця.

I стоять вони тепер на мосту своїм, ще баскiшi, ще гарячiшi, ще воронiшi, нiж колись були.

Нiби вiдповiдають на любов ленiнградок i ленiнградцiв до них потроєнням своїх знаменитих

властивостей.

А ленiнградцi купами стоять i милуються з них.

I хоч куди б ви йшли чи зайшли, - чи то на вулицi, чи в магазинi, чи в парикмахерськiй, у

кав'ярнi, в їдальнi, - скрiзь ви чуєте:

- А коники нашi на Анiчковому мосту стоять! Бачили?

- Аякже. Бачив. Як не подивитись!

* * *

Щасливий Ленiнград - город-богатир, город-герой, що має таких у себе ленiнградцiв i ленiнградок...

Щасливi ленiнградцi й ленiнградки, що живуть у такiм прекраснiм городi, городi Ленiна, городi слiпучої слави, сяєво якої промениться над усiєю нашою Радянською Вiтчизною.

Щасливий Ленiнград, що має за свою Вiтчизну - Радянський Союз.

Щасливий Радянський Союз, що має в собi мiсто Ленiнград.

Хай благословенна буде i хай росте любов ленiнградцiв i ленiнградок до свого героя города.

Хай ще буйнiше розквiтне любов до славного мiста в серцях усiх радянських громадян.

I до своїх рiдних городiв так само.

Ленiнградки

Менi аж нiяк не хочеться, щоб хто-небудь подумав, що все, що я говоритиму про ленiнградок, робиться тiльки через те, що, мовляв, хто ж таки, бувши у привiтних господарiв у гостях, каже

господині:

- Ну, яка ж таки, хазяюшка, ви нечепурна та несимпатична! I пироги у вас глевкi?! І дiти вашi хулiгани! А чоловiк - п'яниця! Бабуся ваша завтра вмре! I взагалi не розумiю, чому вас i досi ще

тролейбус не переїхав?!

Таких гостей не буває.

Гостi завжди чемнi та ввiчливi, але ми, бувши чемними та ввiчливими ленiнградськими гостями, говоритимемо про ленiнградок з почуттям найщирiшого захоплення, подиву i найглибшої пошани не

тiльки через те, що ми гостi...

Один iз потомственних ленiнградцiв, прекрасний поет Олександр Прокоф'єв, правда, одразу

нам заявив:

- Киньте, хлопцi, дурницi! Якi ви в чорта гостi?! Ви в себе вдома! Понятно?!

"Понятно" то воно "понятно", та пiсля такої заяви ще труднiше, бо, виходить, що писатимеш про

свiй дiм, про себе, значить, а, як вiдомо, сама себе хвалить тiльки гречана каша.

Отже, для делiкатностi треба, щоб ми були ленiнградськими гостями.

Я заздалегiдь знаю, що, навiть, як я землю гризтиму, ви менi не повiрите, що ленiнградки нi в

трамваях, нi в автобусах, нi в тролейбусах не штовхаються.

Я сам не вiрив... I досi те, думаючи про цi дивовижнi властивостi ленiнградських жiнок, сам собi говориш:

- Не може бути!

Нiчого не поробиш: факт!

В Ленiнградi ви входите в трамвай, чи в тролейбус, чи в автобус спокiйно, чинно, благородно, i коли вам треба пройти вперед, вам дадуть дорогу та ввiчливо ще й скажуть:

- Будь ласка!

Ленiнградки ремонтують своє рiдне мiсто.

На кожнiй улицi ви побачите - i не на одному будинковi, - там риштування, там колиски, а на

риштуваннях i на колисках ходять, стоять i сидять ленiнградськi жiнки.

Вони загоюють рани свого красеня города, заподiянi нiмецьким звiром, вони чепурять свiй

коханий Ленiнград.

Вони дуже вже багато зробили з того часу, як розiрвано було фашистську блокаду героїчного

мiста.

І знову ж таки не повiрите: штукатурщицi, каменщицi, ремонтуючи будинки i вулицi, не

заляпують вас, коли ви повз них проходите.

Вас обов'язково, коли ви самi не помiтите, попередять, щоб ви обiйшли це мiсце, а коли й не

попередять, то припинять роботу, доки ви пройдете.

Не так, як деiнде:

- Проходьте, проходьте!

А в цей час вам на бриль цiла лопатка глини: