Агата Крісті - Любов Незнайомця

«Це правда, — подумала Елікс, — чекати він не в змозі, він схожий на божевільного».

Він ступив до неї й поклав руку на плече, примушуючи підвестись.

— Ходімо, дорогенька, — повторив він, — або я понесу тебе туди.

Джералд говорив веселим тоном, але в ньому вчувалась неприхована жорстокість, яка до смерті перелякала. Елікс. Вона неймовірним зусиллям вивільнилась і, зіщулившись, притислась до стіни. Сили зрадили її. Вона не могла втекти, не могла нічого вдіяти, а він наближався до неї.

— Ну, Елікс…

— Ні, ні! — скрикнула вона, безсило виставивши поперед себе руки, щоб відштовхнути його. — Зачекай, Джералде, мені треба тобі щось сказати, в чомусь тобі зізнатись…

І Джералд зупинився.

— Зізнатись? — здивувався він.

— Так, зізнатись. — Вона вимовила ці слова навмання, відчайдушне намагаючись затримати його увагу.

— Мабуть, хочеш сказати про колишнього коханця, — зневажливо мовив він.

— Ні, — відповіла Елікс, — про дещо інше. Ти назвав би це, гадаю… так, ти назвав би це злочином.

І вона відразу ж зрозуміла, що зачепила потрібну струну. Його увага зосередилась і затрималась на ній.

Елікс побачила це, і до неї повернулось самовладання.

— Ти краще б сів, — спокійно порадила вона. Сама вона перейшла кімнату й сіла на старе місце. Навіть нахилилась і підняла шитво. А за завісою спокою гарячкове придумувала, що саме сказати; треба вигадати таку історію, яка не дасть згаснути його цікавості, поки не надійде допомога.

— Я казала тобі, — неквапливо почала вона, — що п’ятнадцять років працювала стенографісткою. Це не зовсім правда. Було дві перерви. Перша, коли мені виповнилось двадцять два роки. Я зустріла літнього й не дуже багатого чоловіка. Він закохався в мене й попросив мене бути його дружиною. Я погодилась. Ми побрались. — Тут Елікс помовчала. — І я змусила його застрахувати життя на своє ім’я.

Вона помітила, яка раптова й гостра цікавість відбилась на обличчі її чоловіка, й з подвоєною упевненістю повела далі:

— Під час війни, я трохи працювала в аптеці при госпіталі. Там я мала справу з усякими рідкісними наркотиками й отрутами.

Вона замислено замовкла. Тепер його цікавість збуджена до краю, в цьому можна не сумніватись. Вбивця приречений цікавитись вбивством. Вона поставила на це й виграла. Гї погляд крадькома ковзнув по годиннику.- За звадпять п’ять хвилин дев’ята.

— Є така отрута… білий порошок. Одна дрібка — і смерть. Ти, мабуть, дещо знаєш поо отрути?

Елікс поставила це запитання, бо трохи непокоїлась. Якщо він щось знає, то їй слід бути обережною.

— Ні, відповів Джералд, — про отрути я знаю дуже мало.

— Ти, певно, чув про хіосін? Це наркотик, який діє смертельно, але виявити його абсолютно неможливо. Будь-який лікар видасть свідоцтво про серцеву недостатність. Я вкрала трохи цього наркотика й тримала його у себе.

Елікс зупинилась, збираючися на силах.

— Кажи далі, — зажадав Джералд.

— Ні, я боюсь. Не можу тобі розповісти. Іншим разом.

— Зараз, — мовив він нетерпляче. — Я хочу знати.

— Минув місяць, як ми одружились. Я дуже піклувалась про свого підстаркуватого чоловіка, була з ним дуже лагідною й дуже відданою. Він не переставав розхвалювати мене перед сусідами. Всі знали, яка я віддана дружина. І кожного вечора я сама готувала йому каву. Одного вечора, коли ми були самі, я вкинула дрібок цього смертельного алкалоща в його чашку…

Елікс замовкла й старанно засилювала нову нитку в голку, їй, яка- ні разу в житті не грала тна сцені, в цю мить могли позаздрити найзнаменитіші актриси світу. Вона справді ввійшла в роль холодножорстокої отруйниці.

— Все відбулося дуже спокійно. Я весь час спостерігала за ним. Спочатку він почав задихатись і попросив повітря. Я відчинила вікно. Потім сказав, що не може встати з стільця. Незабаром він помер.

Вона зупинилась, прислухаючись. Була за чверть дев’ята. Допомога ось-ось надійде.

— А якою була страхова сума? — спитав Джералд.

— Близько двох тисяч фунтів. Я почала грати на біржі й утратила все. Тоді повернулась на старе місце стенографістки. Але я не збиралась довго залишатись у тій конторі. Я зустріла ще одного чоловіка. На роботі я знову привласнила собі своє дівоче прізвище. Новий знайомий не знав, що я колись була одружена. Він був молодший, ніж перший чоловік, досить гарний із себе й дуже багатий. Ми тихо зареєстрували шлюб у графстві Суссекс. Чоловік не хотів страхувати своє життя, але ж, безперечно, щось призначив мені в заповіті. Він любив, щоб я своїми руками готувала йому каву, достоту як і той перший.