Агата Крісті: Любов Незнайомця

Раптом у Елікс виникла нова думка. Вона скоса пильно глянула на свого чоловіка, ніби боялась, що він прочитає її думки. Але разом з появою нового задуму до неї повернулось і самовладання. Поведінка її стала настільки природною, аж вона сама здивувалась. Елікс приготувала каву й винесла її на ґанок.

— До речі, — мовив Джералд, — давай зробимо ті фотознімки сьогодні.

Мороз пройшов у Елікс поза спиною, але вона безтурботно відповіла:

— А ти не міг би впоратись без мене? Сьогодні ввечері я якась стомлена.

— На це часу піде небагато, — посміхнувся він своїм думкам. — І я можу пообіцяти тобі, що потім ти не почуватимешся стомленою.

Власні слова, здавалось, потішали його. Елікс здригнулась. Задум треба було починати здійснювати зараз або ніколи. Вона звелась на ноги.

— Піду подзвоню м’яснику, — байдужим голосом оголосила вона. — Сиди, не турбуйся.

— М’яснику? О такій пізній годині?

— Дурненький, крамницю він, звичайно, зачинив. Але ж сам, напевне, вдома. А завтра субота, і я хочу, щоб він уранці приніс мені телячих відбивних, поки їх не схопив хтось інший. М’ясник такий зі мною милий і зробить для мене все.

Елікс швидко ввійшла в будинок і зачинила за собою двері. Вона ще почула, як Джералд сказав: «Не зачиняй дверей», і не забарилася з відповіддю: «Не треба, щоб поналітало метеликів. Я їх ненавиджу. Чи ти боїшся, що я покохаюся з м’ясником?»

Опинившись у будинку, вона вхопила телефонну трубку й набрала номер паба «Рука мандрівника». І зразу ж додзвонилась.

— Містер Віндіфорд ще у себе? Можна з ним поговорити?

І тут серце у неї болісно стислось. Двері рвучко відчинились, і до передньої ввійшов Джералд.

— Та ну вийди ж, Джералде, — образилась Елікс. — Я страшенно не люблю, коли слухають, як я розмовляю по телефону.

У відповідь він тільки засміявся й сів на стілець біля неї.

— А ти справді дзвониш м’яснику? — насмішкувато спитав він.

Елікс була в розпачі. ЇЇ план провалювався. За хвилину Дік Віндіфорд підійде до телефону. Може ризикнути всім і закричати про допомогу?

І тут, поки вона нервово натискала й відпускала важіль, в голові у неї блискавично виник новий план.

«Буде важко, — подумала вона. — Треба не втрачати голови, вибирати правильні слова й ні на мить не затнутись, але я вірю, що можу зробити це. Я мушу це зробити».

Цієї миті у телефонній трубці почувся голос Діка Віндіфорда. Елікс глибоко відіткнула й швидко заговорила:

— Говорить місіс Мартін з «Солов’їного будинку». Будь ласка, прийдіть (вона натисла на телефонний .важіль, відключаючись) завтра вранці і принесіть шість гарних телячих відбивних (вона пустила важіль). Це дуже важливо (знову відключення). Дякую вам, містере Хексворсі, сподіваюсь, ви нічого не маєте проти, що я подзвонила вам так пізно, але ці телячі відбивні справа (тепер підключення) життя і смерті (відключення). Дуже добре, завтра вранці (підключення) якнайшвидше.

Вона поклала трубку й повернулась до чоловіка ‘обличчям.

— Он як ти розмовляєш із своїм м’ясником, — мовив Джералд.

— Жіночий спосіб спілкування, — безтурботно відказала Елікс.

Вона не тямилась від хвилювання. Джералд нічого не запідозрив. Дік, навіть якщо нічого не зрозумів, усе одно прийде.

Елікс перейшла до вітальні й увімкнула електрику. Джералд не відставав від неї.

— Настрій у тебе, бачу, неабияк покращав, — сказав він, з цікавістю спостерігаючи за нею.

— Авжеж, — погодилась Елікс, — бо голова зовсім уже не болить.

Вона сіла на своє звичайне місце й посміхнулась до чоловіка, який опустився в крісло навпроти неї. Було тільки двадцять п’ять хвилин на дев’яту. Дік, безперечно, прийде задовго до дев’ятої.

— Я не надто високої думки про каву, яку ти мені дала, — поскаржився Джералд. — На смак вона дуже гірка.

— Це я спробувала новий сорт. Ми більше не будемо її пити, мій любий, якщо вона тобі не смакує.

Елікс взяла шитво й почала шити. Джералд прочитав кілька сторінок. Тоді глянув на годинник і недбало кинув книжку убік.

— Половина на дев’яту. Час спускатись у підвал і братися до роботи.

Шитво вислизнуло в Елікс із рук.

— О, не зараз. Давай почекаємо до дев’ятої.

— Ні, дорогенька, розпочнем о пів на дев’яту. Саме цей час я й призначив. А ти підеш спочивати раніше.

— Я хотіла б почекати до дев’ятої.

— Але ж ти знаєш, що коли я призначаю час, то завжди його дотримуюсь. Ходімо, Елікс. Я не збираюсь чекати ані хвилини.

Елікс глянула на нього і, хоч вона намагалась не піддатись, її захльоснула хвиля жаху. Маску було скинуто. Руки в Джералда смикались, очі збуджено блищали, він безперервно облизував сухі губи. Він уже не дбав про те, щоб приховати своє хвилювання.