Агата Крісті: Знахідка у бібліотеці

— Отже, спати, — тихо мовив сер Генрі й рушив нагору.

Була третя година ночі. Вітер ущух; над спокійним морем світив місяць. У кімнаті Конвея Джефферсона — він лежав обкладений подушками, — крім його важкого дихання, ніяких звуків не було чути. Не повівав навіть легенький вітерець, від якого гойднулися б штори на вікні. І все ж таки вони гойднулися, за мить розтулилися, і на тлі місячного сяйва з’явилась постать. Потім штори зійшлися, знову стало тихо, але тепер у кімнаті була ще одна людина. Все ближче й ближче підкрадався непрошений гість до ліжка. Джефферсон дихав глибоко й рівно. Великий і вказівний пальці готові були відтягти шкіру; у другій руці завмер шприц. Та раптом із темряви вихопилася рука і, мов кліщами, стисла руку з голкою; друга рука залізною хваткою схопила непрошеного гостя. Холодний голос закону промовив:

— Не вийде! Віддайте голку! Спалахнуло світло.

Конвей Джефферсон сумно дивився з подушок на вбивцю Рубі Кіні.

22

— Кажучи словами конандойлівського доктора Ватсона, я хочу знати ваш метод, міс Марпл, — промовив сер Генрі Клітерінг.

— А я хочу знати, що вас на це штовхнуло, — поцікавився старший поліційний офіцер Гарпер.

— Господи, міс Марпл, ви знову відзначились! Я хочу почути про все з самого початку, — заявив полковник Мелчетт.

Міс Марпл розгладила найкращу свою вечірню шовкову сукню. На обличчі в неї виступив рум’янець, вона всміхалась і дуже ніяковіла.

— Боюся, що мій «метод», як висловився сер Генрі, надзвичайно аматорський, — почала вона. — Річ у тім, бачте, що більшість людей, у тім числі й поліцейські, надто довіряють цьому брехливому світові. Вони вірять усьому, що їм кажуть. А я ніколи ні в що не вірю. Я люблю довести все собі сама.

— Це науковий підхід, — зауважив сер Генрі.

— У нашому випадку, — вела далі міс Марпл, — деякі речі були прийняті як щось незаперечне, а не просто звичайні факти. А факти, як я помітила, були такі: жертва молода і гризла нігті; зуби в неї трохи стирчали — так часто трапляється в молоденьких дівчаток, якщо зуби вчасно не виправити спеціальною металевою пластинкою. Діти дуже неслухняні й, коли дорослі не бачать, виймають ті пластинки.

Та я відхилилася від теми. Про що я казала? Ага, так ось. З болем дивлячись на мертву дівчину — адже урвалося молоде життя, я подумала, що вбивця — дуже зла людина. Те, що труп знайшли в бібліотеці полковника Бентрі, сплутувало всі карти. Але це факт, від якого нікуди не дінешся. Насправді ж задум інший, і це збило нас із пантелику. Хтось вирішив звалити вбивство на бідолашного молодого Безіла Блейка — чоловіка для такого діла дуже підходящого. Але Блейк підкинув труп до полковникової бібліотеки, затяг події і цим дуже напакостив справжньому вбивці. Підозра мала одразу впасти на містера Блейка — адже поліція з’ясує, що він знав дівчину, сам був зв’язаний з іншою дівчиною, а Рубі приходила його шантажувати або щось таке, і він, розгнівавшись, задушив її. Звичайнісінький брудний злочин, які трапляються в нічних клубах.

Але все поламалось, і розслідування зосередилося на сім’ї Джефферсонів — на превелике невдоволення однієї особи.

Як я уже згадувала, людина я дуже підозрілива. Мій небіж Раймонд каже — жартома, звісна річ, — що розум у мене, як і в усіх людей вікторіанської доби, нагадує помийну яму. Але вікторіанці, до речі, знаються на людській натурі. Так ось, маючи такий негігієнічний — чи все ж таки гігієнічний? — розум, я подивилася на справу з погляду грошей. Двом людям вигідна смерть дівчини, і цього не заперечиш. П’ятдесят тисяч — великі гроші, а особливо коли ти у фінансовій скруті. Звичайно ж, обоє вони славні, приємні люди, на вбивць не схожі, але хто що знає, чи не так?

Взяти, приміром, місіс Джефферсон. Усі її люблять. Але очевидно й те, що цього літа жінка стала якась неспокійна, стомилася від такого життя, коли вона цілком залежна від свекра. Вона знала — так казав лікар, — що містер Джефферсон довго не проживе, отже, було б непогано, якби Рубі Кіні зникла. Місіс Джефферсон безмежно віддана своєму синові, ,а в деяких жінок виникає дивовижна ідея, нібито злочин, вчинений заради своїх нащадків, можна виправдати. Я таке вже бачила.

Містер Гаскелл, якщо користуватися спортивною термінологією, був, звичайно ж, лідер куди вірогідніший. Він картяр, і високі моральні засади, як я розумію, йому чужі. Але я мала певні підстави гадати, що тут не обійшлося без жінки.

Моя версія здавалась гіпотетичною, оскільки я дивилась на справу з погляду грошей. Однак обоє мали алібі на той час, коли Рубі Кіні, згідно з медичною експертизою, померла. Та невдовзі знаходять спалену машину з трупом Памели Рівз, і тоді вся справа стає як на долоні. Алібі, звісно, тепер втрачає всяку вагу.