Люко Дашвар - Биті є. Макс. Книга 2

- Понти… Понти визначаюсь статус! - відповідає йому жвавий молодик. - Це його охоронниця. От побачите - раптом що, стрілятиме першою і без промаху!

- Тіпун тобі…

- Ні, ви гляньте! Кажуть, Макс без неї ніде не з’являється. Здається, він започатковує нову моду. Назавтра всі з екзотичними панянками за спинами ходитимуть. Чи з мавпами!

- Він навіжений? На ранок зляже половина влади цієї держави! - бурчить сивий пан.

- Цей нахаба вкрай сексуальний, і він це знає! - муркоче худа пані постбальзаківського віку в леопардовій шубці дебелій подружці з грудьми, що лізуть із декольте.

- Я у такому цеху починав у дев’яностих, - похмуро констатує бритий наголо чоловік з кривими ковбойськими ногами, впадає у спогади. - Бля… Ну, точнісінько у такому. Кут орендували, насичували ринок бразильською кавою з-під Одеси. Вночі працювали, бо вдень там карданвали для КамАЗів виробляли.

- Пупсику! Я хочу пі-пі…

- Кицю! Відійди у кут! Там темно…

- Ти… Ти знущаєшся?!

- Панове! - Макс починає говорити, і Дора усміхається, бо гості дисципліновано, як соняшники до сонця, повертають голови до мікрофона. Дора не знає, що говорить Макс. Тільки читає обурене здивування на лицях гостей.

- Шановне панство… - веде Макс. - Даруйте! Реальність руйнує будь-які плани і наміри. Ми хотіли спочатку пригостити вас симфонічною музикою, потім різдвяною трапезою і тільки потім перейти до найголовнішого… До того, заради чого усі ви сьогодні відклали справи і вшанували своєю присутністю благодійний бал, де ми збираємо кошти для нужденних. Але… ця клята реальність… - Макс замовкає, роззирається. - Ця! Що навкруги нас… У цій реальності живуть тисяч і наших співгромадян… У ній неможлива симфонія… І щедра трапеза… І звичне нам тепло… І ніякі аукціони, як прояв примхливої щедрості… - додає несподівано рішуче. - Тільки як прояв чеснот врятованої душі.

Гості остаточно губляться, кидають косяки на віце-прем’єра.

- Тобто? Аукціон відміняється? - хрипить той: і радий би гримнути владно, та змерз, як цуцик.

Макс мовчить. Макс вдивляється у лиця гостей. На иодіумі виникають Юлія Скачко і Ганна Іванівна, з одного боку встановлюють на подіумі прозору скриньку для пожертв. З другого кладуть кілька ковдр.

- А це що?! - врешті подає голос Сердюк-старший.

- Ковдри… Вибір же завжди є. Можна врятувати душу… А можна тіло…

- Пупсику! Я хочу ковдру! - цокотить зубами силіконова юнка у літньому “Prada”.

- Сто доларів за ковдру! - вигукує літній коханець юнки.

- Знущаєтеся? Вона у магазині п’ятсот гривень коштує! - недобре усміхається Макс.

- Тисяча! Доларів! - оголошує віце-прем’єр, і ніхто не наважується перебити ціну. - І налийте мені ще!

Макс власноруч огортає владне тіло теплою, спеціально підігрітою ковдрою, наливає горілку в гранчак.

- Зараз буде наш неймовірний гарячий бульйон! - обіцяє похмуро.

Тремтяча юрба заводиться:

- Тисяча! Півтори! Дві…

Дора спостерігає, як за двадцять хвилин бурхливих торгів теплі ковдри розлітаються поміж гостей, приносять фонду 150 тисяч зелених. Нізвідки виникають офіціанти, розносять олов’яні миски з гарячим бульйоном. Врятовані тіла у ковдрах врешті зігріваються, розсідаються за столиками - однакові, як однояй- цеві. Зверху лине музика, і тільки тепер гості помічають симфонічний оркестр, що він розмістився на металевих конструкціях під дахом цеху.

Дора геть змерзла. Тремтить за одним столиком із Максом, пані Женею і Августом Заксом.

- Августе Альфредовичу! Це той бульйон, яким ви годуєте безпритульних? - пані Женя облизує олов’яну ложку, яка б символічно мала об’єднати як не усіх людей на планеті, так принаймні бідних і багатих тут, у цьому цеху.

- Абсолютна істина! - шляхетно схиляє голову блідий Август. І подумки дякує мамі, бо то покійна матінка Августа Аль- фредовича розповідала, як її матуся за царя генерал-губернатору найсмачніший у світі бульйон варила, що на нього з усіх усюд з”іжджалися, аби скуштувати. А справ тих - відірвати новонароджене телятко від мамки та три тижні поїти виключно вершками. Потім, звісно” зарізати… Марудно. І геть недешево. Август і сам куштував цю смакоту тільки раз на рік. На різдвяному балу… А щоб волоцюжкам…

Дора ковтає гарячий бульйон, та зігрітися - ніяк. Дивиться на Макса: оце і є ваше Різдво? А Чорт де? А Коза? А Звіз- да ясна?..

- Максиме Володимировичу, аукціон проводитимемо? - питає Август.

- Провели, - похмуро відповідає Макс. - Невже ви сподіваєтеся, вони віддадуть комусь більше, ніж собі? Тепер хай їдять, п’ють і радіють, що не померзли.