Виталий Забирко - ПЕЙЗАЖНИЙ ЖИВОПИС ПОЛОСІНА

Але Тифієв уже не слухав. Він поставив свій портфель на підлогу, підійшов до клумби й опустився на коліна. Це справді була картина Полосіна, точніше, натура, з якої Полосін “змалював” свій твір. Те ж саме різнотрав’я, щоправда, трохи прив’яле... Тифієв зірвав одну травинку, зім’яв її між пальцями і підвівся.

- Щось подібне я й сподівався побачити, - стиха мовив він.

Його ніхто не почув. Троє вчених вели запеклу суперечку.

- Та яка різниця, як це назвати! - запально доводив Клоре.

- Найсуттєвіше, що хоча ми й змогли зробити зворотну розгортку картин Полосіна, проте й досі не знаємо принципу, за яким вони створювались! Боюся, що так і не дізнаємось...

- Ви сумніваєтесь у наших методах досліджень?

- Так! Тому що ми звикли розробляти якісь теорії, а тут нічогісінько немає. Порожне місце. У Полосіна було геніальне осяяння, за останні сто років нікому й на думку не спало нічого подібного. А того, хто зміг би нам що-небудь розповісти, - його вже немає.

- А от щодо цього в мене є сумніви! - голосно сказав Тифієв.

Усі замовкли і здивовано повернулися до нього.

- Щодо чого?

- Щодо того, що його вже немає.

У цілковитій тиші Тифієв попрямував до свого портфеля і розстебнув його.

- Перед вами останній твір Антона Віленовича Полосіна, - мовив він, дістаючи картину з портфеля.

Картина була виконана в тій самій манері. На товстому чорному пластику було зображено куточок осінньої тайги. Невеличка галявина з іще зеленою, та вже мерхнучою травою, два кущі барбарису зі стиглими ягодами, а між ними, схилившись над мольбертом, стояв художник. Голова його була повернута до глядачів, і здавалося, що він, весело примружившись, дивиться на нащадків.

© АНІСІМОВ М. Ю. Пульс безконечності / ЗАБІРКО В. С. Теплий сніг / ФІЛІМОНОВ О. Є. Ілюзіон: Фантастичні повісті та оповідання. - К.: Молодь, 1988. - 304 с. - (Компас).