Виталий Забирко - Чудо в чемодані

- Атмосфера! - радісно виголосив він. - Погана не атмосфера!

В Оленки підігнулися ноги, і вона схопилася рукою за стінку. Із розламаного панцира стирчали якісь різноколірні трубочки та металеві застібки.

“Мамочко, - розгублено подумала Оленка. - Та що ж це діється?” Неслухняними ногами вона старанно обійшла цю дивну шкаралупу, добралася до переговорного пристрою і з’єдналась із рубкою.

- Марку Петровичу, - покликала вона тремтячим голосом, не зводячи очей із шкаралупи, - Каштан-бо наш... розумний!

- Так... - спроквола сказав зайнятий чимось капітан. - Каштан розумний... Добре... Що? Що за нісенітниці, Лукашова? - капітан прокашлявся. - Вибачайте, Олено Павлівно. Ви, напевне, перевтомилися?

- Вона просто наслухалася балачок пересмішниці про псевдорозумних, - реготнув Владик.

- Лукашова, - повчально мовив капітан, - на Раймонді немає жодних ознак цивілізації. А для своїх розиграшів ви могли б знайти когось молодшого.

- Та ні ж бо! - закричала Оленка. - Ніякий Каштан не раймондець! Він зараз у коридорі, дихає нашим повітрям і... - Оленці перехопило подих, - і тут лежить його скафандр...

- Що?

В рубці знявся такий собі невеличкий щарварок, який можуть зчинити троє чоловіків у просторій кімнаті лише при великому бажанні, і відразу ж усіх як вітром змело з екрана. За мить вони вже вихором влетіли в коридор, мало не зваливши з ніг Каштана, та він устиг вчасно відстрибнути до стінки.

- Та-а-ак... - сказав Владик і, присівши навпочіпки, обережно поторгав якусь металеву трубочку на шкаралупі. - Невже? Оце тобі й чудо в чемодані.

Тієї ж миті ззаду до нього підскочив Каштан і просто-таки майстерно, по-футбольному копнув його задньою лівою лапою.

- Дружнє привітання! - радісно виголосив він Владиковим голосом.

© АНІСІМОВ М. Ю. Пульс безконечності / ЗАБІРКО В. С. Теплий сніг / ФІЛІМОНОВ О. Є. Ілюзіон: Фантастичні повісті та оповідання. - К.: Молодь, 1988. - 304 с. - (Компас).