Ірена Карпа - irena karpa pica gimala

— Та так як ти.

— Що? В сенсі?..

— Типовий фріц такий. На танку.

11

Дордже пошарудів ключем у поштовій скриньці, перш ніж вийти з під’їзду. Йому до ніг вивалилася купа рекламних роздруківок. Мудрі сусіди понаклеювали на свої скрині щось типу «Keine Werbung, bitte», але навряд чи то і їм допомагало. В Києві б ще й потрощили ту скриню в праведному гніві рекламного агента.

— О, видиш. Щось таки й пришло. — Дордже сягнув по конверт у середині купи. — З банку? Дивно. Та ше й тобі.

Редька вже нічому тут не дивувалася. Відкрила конверт. Дістала з нього банківську картку й ще один конвертик із пін-кодом.

— Ну і харашо.

Малюнок на картці змусив Редьку посміхнутися — мультяшні коти нахабно посміхалися з цього банківського артефакту «молодіжної програми». Рівно сім дурнуватих пик із німбами. Пін-код був простий як двері: 7278. Легко запам’ятати. Цифри ці їй наче щось нагадували, але що — не було часу копирсатися в асоціаціях.

У Редьки тут же з’явився план «Б». Простий і не надто захланний. Якщо на картці щось таки є, хутко зняти весь кеш (бо мало що — заблокують там, передумають), чемно долетіти з Дордже до Делі, випити з ним кави в аеропорту, поцьомати в щічку й сісти на перший же рейс до Ґоа.

«А далі наші шляхи розійдуться…» — подумки репетирувала вона фразу, знов уявляючи себе персонажем Клінта Іствуда. Треба буде навчитися правильно примружувати очі — так, аби скидатися на ковбоя, а не на стандартну глянцеву надувну крихітку.

Поки Дордже ходив в аеропортові безмитні скарбниці за випивкою в пластиковій пляшці, Редька хутко зняла з картки стільки грошей, скільки дозволяв не вельми щедрий ліміт.

— Ну, вже ліпше, ніж нічого…

Політ тривав десь сім годин. Редька наїлася сірих овочів, сірого м’яса, напилася рідкої літакової кави і страждала. Дордже напився купленого в дьюті-фрі віскі й проспав гидкий обід голландських авіаліній.

Щоби приспати буйних пасажирів, у літаках ледь підвищують температуру. Щоби остаточно пасажирів пробудити, температуру в салоні різко знижують.

— Підараси, — цокотіла зубами Редька. — Шо вилупилася? — риторично поцікавилася вона в зубатої й цибатої голландської стюардеси.

Та у відповідь і не спробувала посміхнутися. Їм, видно, зовсім кепсько платять.

— Вставай. Ти Пакістан проспав, — позіхнула Редька.

Дордже прокинувся вже десь аж після паспортного контролю. Надворі стояла глупа ніч і тривав ремонт. Офіси авіаліній було зачинено до восьмої ранку.

— Ну що — гуляємо тут чи покатаємось на рікші?

Редька роззиралася в пошуках кави.

— Та все одно. Скільки у нас часу тут, годин шість? — Редька нічим не видавала, що перед від’їздом ще з місяць тому в Києві вивчила напам’ять розклад літаків до Ґоа. Літало їх аж четверо щодня. Те, що за нею раптом стежать, може, й відгонило для Редьки параноєю, а все ж не викликало більше сумнівів. Ґоа, гашиш і гроші — три «ге» були близькими як ніколи. І як ніколи легко було облажатися.

Вирішили не катати наплічники містом і, засмутивши парочку таксистів на «амбасадорах» і надзвичайно прекрасного в очах Редьки моторікшу-сікха в жовтому тюрбані з молочною бородою, пішли коротати решту ночі в цілодобовому ресторанчику біля платної зали очікування.

— Схоже на вокзал у Харкові десь, але диванчики зручніші.

У європейського Дордже, либонь, було значно більше приводів для культурного шоку, але він промовчав.

Редька замовила собі велике пиво Kingfisher (розмір пляшки несказанно її потішив), а Дордже взяв порцію місцевого віскі й героїчно її спожив.

— Ну як? — поцікавилася Редька, замовивши страву з розділу «суп» і страву з розділу «курка», попросивши зробити все гострим, як для своїх.

— Гидко і дешево, — знизав плечима Дордже. — Хоча, мабуть, ця характеристика частенько спливатиме у цих краях.

— Не знаю. Пиво нормальне і дорожче, ніж у нас. Десять гривень на наші гроші, чи шо.

Їжа виявилася напрочуд доброю. А от американські долари і старосвітські євро тут чомусь не приймали.

— Не проблема, — витер серветкою губи Дордже, — бери свою картку, дуй у банкомат. Зніми рупії. Чи обмінник якийсь працює — але там відсотки ще більші, здається. Глянеш. А потім я теж піду, покурю.

Редька пополотніла, як спіймана на гарячому дружина, що витратила чоловікову зарплатню на відвідини тренінгу «Как улучшить сєбя і свой брак».

Вона хутко зважила свої шанси. Дордже був у курсі картки і того, для чого на ній були гроші, в принципі, теж. Редька про цю причинно-наслідкову біду задумуватися не хотіла. Або їй зараз доведеться щось плести йому про те, для чого на руках лише кеш, або: