Кащенко Феофанович - Про гетьмана Сагайдачного

Та всi тi докори українського посла пiшли на вiтер, — сенатори й король були глухi до його промов i нi у чому не хотiли полiпшити становища православної вiри. Тодi Сагайдачний разом з Борецьким та владикою Курцевичем поїхали на Сiч умовляти запорожцiв, щоб не йшли на помiч польському вiйську, поки король не затвердить владикiв. Пiд впливом промов Сагайдачного та Борецького запорожцi давали клятьбу, що боронитимуть православну вiру до загину, а проте, коли королiвський посол сипнув грошима та надавав всяких обiцянок, запорожцi не втерпiли, щоб не пiти на вiйну, бо споконвiку мали вiйну з бусурманами святим дiлом, полiтика ж була їм не зрозумiла. Скiнчилося на тому, що Запорозьке Вiйсько доручило Сагайдачному з Курцевичем їхати до короля клопотатись про ствердження владикiв, само ж пiд приводом Бородавки виступило в поход до Днiстра на помiч Польщi.

Поки Сагайдачний прибув до Варшави, король уже довiдався про те, що запорожцi виступили з Сiчi, і не схотiв нi у чому поступатись на користь як православнiй вiрi, так i козацтву, у розмовi ж з Сагайдачним обмежився самими тiльки ласкавими словами, так що той нi з чим поїхав до козацького вiйська.

Тим часом у вiйську настрiй одмiнився. Бородавцi козаки дорiкали, що не вмiє керувати вiйськом i пiд час сутичок з турками стратив уже багато козакiв; коли ж Сагайдачний прибув до вiйська, запорожцi зараз же скинули Бородавку з уряду, а обрали гетьманом Сагайдачного.

Прийнявши булаву, Сагайдачний мав владу одвести козакiв од Днiстра i лишити полякiв без помочi доти, аж поки король задовольнить його домагання, та тiльки, знаючи, що на 35 000 польського вiйська наступає сам султан Осман з величезною для тих часiв силою у 300 000 турецького вiйська, вiн розумiв, що таким вчинком вiддав би польське вiйсько на певну загибель, а саму Польщу разом з Україною на руїну. Вчинити так вiн мав за зраду як Польщi, так i Українi, i через те український лицар обмежився тiльки тим, що ще раз у листi просив короля задовольнити бажання козакiв за їхню помiч у вiйнi, сам же якнайскорiше почав гуртувати бiля себе не тiльки всiх козакiв, а й тих, хто, не бувши козаком, хотiв козакувати.

Збирання козакiв Сагайдачному дуже добре вдалося, бо на його заклики збiглося бiльше, як 40 000 узброєного люду. З тiєю силою вiн i пiшов за Днiстр визволяти коронного гетьмана Ходкевича, що стояв пiд Хотином оточений турками.

Нападаючи на туркiв несподiвано то в одному, то в другому мiсцi, Сагайдачний зумiв зчинити в турецькому вiйськовi розгардiяш i пробився до Хотина на велику радiсть полякам, що вже бачили свою загибель.

Поляки тим дужче радiли з приходу козакiв, що знали їхню звичку до вiйни з турками й татарами i їх войовничий хист. Турки з свого боку теж мали козацьку силу за бiльшу од сили польської i всю увагу звернули на те, щоб перемогти попереду козакiв, а вже потiм взятися до полякiв. Вони рiшуче атакували козацький табiр, та, не вважаючи на величезну силу бусурманiв, Сагайдачний не тiльки вiдгромив їх, а ще й сам почав чинити на них несподіванi напади, побивав їхнi чати, залоги й окремi загони i навiть вдирався у самий турецький табiр.

На превеликий жаль, мало не з початку боїв пiд Хотином Сагайдачного, що сам водив козакiв у бiй, було поранено кулею у руку. Все козацтво з того зажурилося; гетьман же, ховаючись з своєю раною од товариства, щоб не завдавати козакам жалю, водив їх у бiй i надалi.

Вiйна протяглася чималий час, так що польськi шляхтичi з значних родин, занудьгувавши за домiвкою, без сорому потайно тiкали з табору, ховаючись у фури, що йшли за припасом; козаки ж пiд залiзною рукою Сагайдачного мiцно стояли й билися, аж поки султан, побачивши, що нiчого не вдiє, замирився з Польщею.

Вiдходячи з-пiд Хотина, поляки прославляли козакiв i Сагайдачного, звучи їх збавителями Польщi. Сподiваючись, що так тепер дивиться на козакiв i король, Сагайдачний, повертаючись до Києва, послав до нього посланцiв з проханням, щоб за послуги козакiв їм було побiльшено плату, щоб дозволено було вiльно жити по всiй Українi в маєтностях королiвських, духовних та панських, користуючись вольностями своїми, та щоб заспокоєно було вiру православну.

Тiльки тепер козаки були вже не потрiбнi королевi, сила ж їхня лякала польське панство, i через те король, передавши Сагайдачному через посланцiв трохи грошей на лiкаря, щоб гоїти його рану, переказав тiльки, що волю свою з приводу козацьких домагань подасть через комiсарiв. Пiсля того ж як Сагайдачний розпустив козакiв i повернувся у Київ, до нього прибули комiсари i сказали, що по волi короля вiйсько козацьке повинно бути зменшене до двох, а найбiльше до трьох тисяч, останнi ж козаки, щоб повернулися у пiдданство панам; що ж до вiри, то, мовляв, козакам як i досi не було нiякої кривди, так i надалi не буде.